Главная->Філософія->Содержание->Швейцер А. - Суспільне виробництво

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Швейцер А. - Суспільне виробництво

а

Спроби виявити різницю між культурою й цивілізацією визначе­ні бажанням узаконити поряд з поняттям етичної культури поняття неетичної й прикрити останнє історичним терміном. Однак ніщо в історії слова «цивілізація» не виправдовує такого наміру. Слово це згідно зі своїм традиційним уживанням означає те ж, що й «культу­ра», тобто еволюцію людей до більш високої організації й більш ви­сокої моральності. У деяких мовах перевага віддається першому те­рміну, у деяких — другому. Німець говорить звичайно про культу­ру, француз — про цивілізацію. Але підкреслення розходження в значенні обох термінів не виправдано ні лінгвістично, ні історично. Потрібно говорити про етичну й неетичну культуру або про етичну й неетичну цивілізацію, а не про культуру й цивілізацію.

Як, однак, могло трапитися, що вирішальне значення етичного початку для культури вислизнуло від нас?

Всі спроби закласти основи культури, що здійснювались до цьо­го часу, незмінно являли собою процеси, при яких сили прогресу проявляли себе майже в усіх сферах. Великі досягнення в мистецт­ві, будівельній справі, методах керування, економіці, промисловості, торгівлі й колонізації йшли пліч-о-пліч з духовним піднесенням, що привів до народження більш досконалого світогляду. Ослаблення культурного руху проявлялося як у сфері матеріального, так й у сфе­рі духовно-етичного, причому звичайно в першій раніше, ніж у дру­гій. Так, у грецькій культурі незбагненний застій у розвитку при­родничих наук і політичних інститутів наступив уже за Арістотеля, тоді як етичний рух завершився лише в наступні сторіччя, знайшо­вши свій вищий прояв у великій виховній діяльності, що розгорнула в античному світі стоїчна філософія. У китайській, індійській й іу­дейській культурах прогрес у матеріальній сфері із самого початку постійно відставав від духовно-етичних устремлінь.

У культурному русі, починаючи з епохи Ренесансу й аж до по­чатку XIX сторіччя, сили матеріального й духовно-етичного прогре­су діяли паралельно, ніби змагаючись між собою. Потім, однак, від­булося щось ніколи раніше не бачене: сили етичного прогресу ви­черпались, тоді як досягнення духу в матеріальній сфері неухильно зростали, виявляючи блискучу картину науково-технічного прог­ресу. Ще протягом десятиліть після цього наша культура користува­лася перевагами матеріальних досягнень, не відчуваючи спочатку наслідків ослаблення етичного руху. Люди, як і раніше, жили в ат­мосфері, що була створена етичним культурним рухом, не усвідом­люючи приреченості культури й не зауважуючи того, що назрівало у відносинах між народами.

Так, наш час, для якого стала характерною бездумність, набув пе­реконання, що культура складається переважно в науково-технічних і художніх досягненнях і може обійтися без етики або обмежитися її мінімумом. Ця спрощена концепція культури стала авторитетною у суспільній думці, оскільки найчастіше її дотримувалися ті люди, які, за їх суспільним становищем й наукової поінформованості, мали бути компетентними в усьому, що стосується духовного життя.

Що відбулося, коли ми відмовилися від етичної концепції куль­тури й тим самим призупинили зіткнення заснованих на розумі ети­чних ідеалів із дійсністю? Замість того щоб у мисленні виробити розумні етичні ідеали, орієнтовані на дійсність, ми запозичили їх у дійсності. У своїх міркуваннях про народ, державу, церкву, суспільст­во, прогрес й всі інші явища, що визначають наш стан і стан людст­ва, ми хотіли виходити з емпірично даного. Тільки наявні в ньому сили і напрямки могли тепер братися до уваги. Основні істини й ос­новні переконання, що диктуються логікою й етикою, ми вже не хо­тіли визнавати. Лише ідеї, почерпнуті з досвіду, ми вважали такими, які можна застосовувати до дійсності. У результаті наше духовне життя й увесь світ опинилися у владі ідей, ослаблених знанням і на­міром.

Швейцер А. Культура й етика.

 

43