Главная->Філософія->Содержание->Хайєк Ф. - Суспільне виробництво

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Хайєк Ф. - Суспільне виробництво

а

Щоб усі служили єдиній системі цілей, передбачених соціальним планом, краще за все примусити кожного повірити в цю ціль. Для успішної роботи тоталітарної машини одного примусу недостатньо. Важливо ще, щоб люди прийняли спільні цілі як свої власні. І хоч відповідні переконання нав’язують їм ззовні, вони повинні стати внутрішніми переконаннями, спільною вірою, завдяки якій кожен індивід сам діє в «запланованому» напрямку. І якщо суб’єктивне відчуття гніту не є в тоталітарних країнах таким гострим, як уявля­ють багато людей, які живуть в умовах лібералізму, то тільки тому, що тут вдається примусити громадян думати значною мірою так, як це потрібно владі.

Це, звичайно, досягається різними видами пропаганди, прийоми якої сьогодні настільки добре всім відомі, що навряд чи варто про це багато говорити. Правда, слід підкреслити, що ні сама пропаганда, ні її техніка не є специфічними атрибутами тоталітаризму. Єдине, що є характерним для пропаганди в тоталітарній державі, — це те, що вона вся спрямована на одну ціль і всі її інструменти ретель­но скоординовані для вирішення єдиних ідеологічних завдань. Тому й ефект, який вона справляє, відрізняється не лише кількісно, але й якісно від ефекту пропаганди, здійснюваної множиною незалеж­них суб’єктів, які мають різні цілі. Коли всі засоби інформації пере­бувають в одних руках, мова йде вже не просто про те, щоб намага­тися посіяти в людях ті чи інші переконання. В такій ситуації умі­лий пропагандист володіє майже необмеженою владою над свідомі­стю людей і навіть найрозумніші з них і незалежні в судженнях не можуть уникнути повністю пропагандистського впливу, якщо вони відрізані від інших джерел інформації. Отже, в тоталітарних країнах пропаганда справді володіє розумом людей, але особливості її обу­мовлені тут не методами, а лише метою й розмахом. І якщо б її дія обмежувалася нав’ язуванням системи цінностей, схвалених владою, вона була б просто провідником колективістської моралі, про яку ми вже говорили. Проблема тоді звелась би просто до того, хороший чи поганий етичний кодекс, якому вона вчить. Як ми мали можливість переконатися, етичні принципи тоталітаризму навряд чи прийшлись би вам до душі. Навіть прагнення до рівності шляхом керування економікою могло б привести лише до офіційно санкціонованої не­рівності, тобто до примусового визначення статусу кожного індиві­да в новій ієрархічній структурі, а більшість елементів гуманістич­ної моралі, таких, як повага до людського життя, до слабких і до особистості загалом, при цьому просто зникли. Взагалі, як би не відразливо це для більшості людей, який не образливий був би для їх морального почуття колективістський етичний кодекс, його все ж не завжди можна прямо назвати аморальним. Для строгих мораліс­тів консервативного типу він, мабуть, навіть більш привабливий в якихось своїх рисах, ніж м’які й поблажливі норми ліберального суспільства.

Хайєк Ф. Шлях до рабства.

 

41