Главная->Філософія->Содержание->Піко делла Мірандола - Проблема людини у філософії

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Піко делла Мірандола - Проблема людини у філософії

Я прочитав, шановні батьки, у писаннях арабів, що коли запита­ли Абдаллу Сарацина, що здається йому найдивнішим у світі, то він відповів, що немає нічого чудовішого, ніж людина. Цій думці відпо­відають і слова Меркурія: «О, Асклепій, велике чудо є людина!» Коли я міркував про значення цих висловів, мене не задовольняли ті численні аргументи на користь переваги людської природи, які при­водить багато хто: людина є посередник між усіма творіннями, близь­кий до вищого й пан над нижчими, товмач природи, бо має проник­ливість розуму, ясність мислення й допитливість інтелекту, промі­жок між незмінною вічністю й часом, що тече...

...Зрештою мені здалося, що я зрозумів, чому людина є найщас- ливішою з усіх живих істот і гідною загального милування і який жереб був їй уготований серед усіх інших доль, жаданий не тільки для тварин, але й для зірок і потойбічних душ. Неймовірно й дивно! А як же інакше? Адже саме тому людину по праву називають і вва­жають великим чудом, живою істотою, дійсно гідною милування. Але що б там не було, вислухайте, батьки, і поблажливо вибачте ме­ні цю промову.

Вже всевишній Отець, Бог-Творець, створив за законами мудрос­ті світове помешкання, що нам здається найяснішим храмом божест­ва. Наднебесну сферу прикрасив розумом, небесні тіла одухотворив вічними душами. Брудні й засмічені частини нижнього світу напов­нив різнорідною масою тварин. Але, закінчивши творіння, побажав майстер, щоб був хтось, хто оцінив би зміст такої великої роботи, любив би її красу, захоплювався її розмахом. Тому, завершивши всі справи... задумав, нарешті, створити людину. Але не було нічого ані в прообразах, звідки творець зробив би нове потомство, ані в схо­вищах, що подарував би в спадщину новому синові, ані в лавах не­босхилу, де сидів сам споглядальник всесвіту. Вже все було завер­шено; все було розподілено за вищими, середніми і нижчими сфе­рами. Але не личило батьківській міцності бути відсутньою в остан­ньому потомстві нібито виснаженою, не слід було сумніватися в йо­го мудрості у необхідній справі через відсутність поради, не личило його благодіючій любові, щоб той, хто в інших повинен був вихва­ляти божественну щедрість, змушений був засуджувати її в самому собі. І вирішив, нарешті, кращий творець, щоб для того, кому не зміг дати нічого власного, стало загальним усе те, що було властиве окремим творінням. Тоді прийняв Бог людину як творіння невизна- ченого образу й, поставивши його в центрі світу, сказав: «Не даємо ми тобі, о Адаме, ні свого місця, ні певного образу, ні особливого обов’язку, щоб і місце, і лице, і обов’язок ти мав за власним бажан­ням, відповідно до своєї волі та свого рішення. Образ інших творінь визначений у межах встановлених нами законів. Ти ж, не обмеже­ний ніякими межами, визначиш свій образ на свій розсуд, у владу котрого я тебе віддаю. Я ставлю тебе в центрі світу, щоб звідти тобі було зручніше оглядати все, що є в світі. Я не зробив тебе ні небес­ним, ні земним, ні смертним, ні безсмертним, щоб ти сам, віль­ний і славний майстер, сформував себе в образі, який ти вважати­меш за кращий. Ти можеш переродитися в нижчі, нерозумні істоти, але можеш переродитися за велінням своєї душі і в вищі, божест­венні». О, вища щедрість бога-отця! О, вище і чарівне щастя люди­ни, якій дано володіти тим, чим побажає, і бути тим, ким хоче!

Піко делла Мірандола. Промова про гідність людини.

 

3