Главная->Філософія->Содержание->Рассел Б. - Пізнання та освоєння людиною світу

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Рассел Б. - Пізнання та освоєння людиною світу

а

... Я дійшов тепер до визначення «пізнання». Як і у випадку з «ві­рою» та «істиною», тут є певна неминуча невизначеність у самому визначенні. Нерозуміння цього призвело, на мою думку, до істотних помилок у теорії пізнання. Проте варто бути наскільки можливо точним щодо неминучого недоліку точності у визначенні, яке ми шукаємо.

Очевидно, що знання є класом, підлеглим істинній вірі: будь- який приклад знання є прикладом істинної віри, але не навпаки. Ду­же легко навести приклади істинної віри, яка не є знанням. Бувають випадки, коли людина дивиться на годинник, який стоїть, хоча й думає, що він іде, та дивиться на нього саме в той момент, коли він показує правильний час, ця людина набуває істинної віри стосовно часу дня, але не можна сказати, що вона набуває знання...

Яку ознаку, окрім істинності, повинна мати віра для того, щоб вважатися знанням? Проста людина сказала б, що має бути надійне свідчення, здатне підтвердити віру. Із звичайного погляду це прави­льно для більшості випадків, в яких на практиці виникає сумнів, але як вичерпна відповідь на питання це пояснення не підходить. «Свід­чення» випливає, з одного боку, із фактичних даних, які приймають­ся за безсумнівні, і, з іншого боку, з певних принципів, за допомо­гою яких з фактичних даних робляться висновки. Очевидно, що цей процес незадовільний, якщо ми знаємо фактичні дані та принципи висновку лише на основі свідчення, тому що в цьому разі ми потрап­ляємо в хибне коло або в нескінченний регрес. Ми маємо тому звер­нути нашу увагу на фактичні дані та принципи висновку. Ми може­мо сказати, що знання складається, по-перше, із певних фактичних даних та певних принципів висновку, причому ані те, ані інше не потребує постійного свідчення, і, по-друге, із всього того, що може стверджуватись за допомогою застосування принципів висновку до фактичних даних. За традицією вважається, що фактичні дані поста­чаються сприйняттям і пам’яттю, а принципи висновку є принципа­ми дедуктивної та індуктивної логіки.

У цій традиційній доктрині багато незадовільного, але, я зреш­тою, зовсім не певний, що ми можемо тут дати дещо краще. По- перше, ця доктрина не дає змістовного визначення «пізнання» чи, в будь-якому випадку, дає не суто змістовне визначення; не зрозумі­ло, що є спільного між фактами сприйняття та принципами виснов­ку. По-друге, дуже важко сказати, що є фактами сприйняття. По- третє, дедукція виявилась значно менш потужною, ніж це вважалось раніше; вона не дає нового знання, окрім нових форм слів для вста­новлення істин, у певному сенсі вже відомих. По-четверте, методи висновку, які можна назвати в широкому сенсі слова «індуктивни­ми», ніколи не були задовільно сформульовані, а якщо навіть і були цілком правильно сформульовані, то надають своїм висновкам лише вірогідність; більше того, в будь-якій найбільш можливо точній фо­рмі вони не мають достатньої самоочевидності й мають, якщо взага­лі мають, братися лише на віру, та й то тільки тому, що здаються неминучими для отримання висновків, які ми всі сприймаємо.

Є, загалом кажучи, три способи, які були запропоновані для того, щоб упоратись із труднощами у визначенні «пізнання». Перший, найстаріший, полягає в підкресленні поняття «самоочевидність». Другий полягає в усуненні розрізнення між посилками та висновка­ми і в утвердженні, що пізнання полягає в когерентності всякого предмета віри. Третій і найрадикальніший, полягає у повному виг­нанні поняття «пізнання» та в заміні його «вірою, що обіцяє успіх», де «успіх» може, ймовірно, трактуватися біологічно.

Ми, скоріш за все, дійшли висновку, що питання пізнання є пи­танням ступеня очевидності. Вища ступінь очевидності полягає у фактах сприйняття та в неспростуванні дуже простих доводів. Найближчий до них ступінь очевидності мають живі спогади. Коли які-небудь випадки віри існують кожний окремо в будь-якому ступені правдоподібності, вони стають більш правдоподібними, якщо пов’ я- зуються в логічне ціле. Загальні принципи висновку, як дедуктивно­го, так і індуктивного, зазвичай менш очевидні, ніж багато їх при­кладів, та психологічно ці принципи випливають із передбачення їх прикладів. Ближче до кінця цього дослідження я повернуся до ви­значення «пізнання» й намагатимусь надати більшу точність та роз­робленість наведеним вище визначенням. Разом із тим не будемо забувати, що питання: «Що ми маємо на увазі під визначенням «пі­знання»? — не є питанням, на яке можна дати більш визначену та недвозначну відповідь, ніж на питання: «Що ми маємо на увазі під поняттям «лисий»?

Рассел Б. Людське пізнання: його обсяг та межі.

 

25