Главная->Філософія->Содержание->Поппер К. - Пізнання та освоєння людиною світу

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Поппер К. - Пізнання та освоєння людиною світу

а

Теорія об’єктивної істини як відповідності (висловлювань) фак­там. Найбільше значення теорії (істини) Тарського для філософії емпіричних наук полягає в тім, що він реабілітував теорію абсолют­ної, або об’ єктивної, істини, до якої ставилися з підозрою. Він пока­зав, що ми вправі використовувати інтуїтивну ідею істини як відпо­відності (висловлювань) фактам. Вирішальним є відкриття Тарським того, що для того, щоб говорити про відповідність висловлювання, ми повинні використовувати метамову, якою можна говорити про дві речі: про висловлювання та про факти, яких стосуються ці ви­словлювання. Останню метамову Тарський називає «семантичною». Метамову, якою можна говорити про об’єктну мову, але не про фак­ти, яких вона торкається, Тарський називає «синтаксичною». Завдя­ки роботі Тарського ідея об’ єктивної, або абсолютної, істини, тобто істини як відповідності (висловлювань) фактам, у наші дні з довірою приймається всіма, хто зрозумів цю роботу.

Труднощі в її розумінні пов’язані з поширеною хибною думкою, за якою задовільна теорія істини повинна містити критерій істинної, обґрунтованої, раціональної віри. Є три суперниці теорії істини як відповідності фактам — 1) теорія когеренції, що приймає несупе- речність за істинність, 2) теорія очевидності, що приймає за «істи­ну» поняття «відомо як істина», і 3) прагматистська, або інструмен- талістська теорія, що приймає за істину корисність. Усі вони є суб’єк­тивістськими (або «епістемічними») теоріями істини на противагу об’єктивній (або «металогічній») теорії Тарського. Названі теорії виявляються суб’єктивістськими, оскільки вони виходять із суб’єк­тивістської точки зору, що витлумачує знання тільки як особливо­го роду ментальний, духовний стан, як особливий вид віри. На жаль, усі ці суб’єктивістські теорії незаперечні (у тім сенсі, що вони легко можуть уникнути будь-якої критики). Це так, тому що все сказане про світ завжди можна замінити висловлюваннями, що стосуються віри. Так, висловлювання «Сніг білий» ми можемо замінити вислов­люванням «Я вірю в те, що сніг білий».

Ці суб’єктивістські теорії істини тією чи іншою мірою ствер­джують, що істина є тим, що можна визнавати або в що можна віри­ти. Ця віра можлива завдяки конкретним правилам або критеріям, що відносяться до положення, або до джерела нашого знання, до його надійності або стійкості, до його біологічної корисності, до си­ли переконаності, або до нездатності мислити інакше. Об’єктивна теорія істини дозволяє нам уважати, що деяка теорія може бути іс­тинною, навіть якщо немає віри в те, що вона істинна. Інша теорія може бути помилковою, хоча в нас є порівняно непогані підстави для її визнання.

Важливі переваги теорії об’ єктивної істини полягають у тому, що вона дозволяє нам сказати, що 1) ми шукаємо істину, але не знаємо, коли нам удасться її знайти; 2) у нас немає критерію істини, але ми, проте, керуємося ідеєю істини як регулятивним принципом; 3) хоча в нас немає загального критерію, що дозволяє нам розпізнати істи­ну, усе-таки існує критерій прогресивного руху до істини.

Статус істини в об’єктивному смислі, як відповідності фактам, та її роль як регулятивного принципу можна порівняти з гірською вер­шиною, що майже постійно закрита хмарами. Альпініст, що сходить на цю вершину, може навіть не знати, дістався він вершини чи ні, тому що у врунистій запоні хмаровинь йому важко відрізнити голо­вну вершину від другорядних. Однак це не впливає на об’єктивне існування головної вершини.

Поппер К. Логіка і ріст наукового знання.

 

24