Главная->Філософія->Содержание->Ленін В. - Пізнання та освоєння людиною світу

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Ленін В. - Пізнання та освоєння людиною світу

а

....Енгельс прямо і ясно говорить, що заперечує і Юму і Канту ра­зом. Тим часом ні про які «непізнаванні» речі в собі у Юма нема й мови. Що ж спільного у цих двох філософів? Те, що вони принци­пово відгороджують «явища» від того, що з’являється, відчуття від того, що відчувається, річ для нас від «речі в собі», причому Юм нічого знати не хоче про «річ в собі», саму думку про неї вважає фі­лософськи недопустимою, вважає «метафізикою» (як кажуть юмісти і кантіанці); а Кант допускає існування «речі в собі», але заявляє, що вона «непізнаванна», принципово відмінна від явища, належить до іншої принципової сфери, до сфери «потойбічного», яка неприступ­на знанню, але відкривається вірі.

В чому суть Енгельсового заперечення? Вчора ми не знали, що в кам’яновугільному дьогті існує алізарин. Сьогодні ми узнали це. Постає питання, чи існував вчора алізарин в кам’яновугільному дьогті?

Звичайно, що так. Всякий сумнів у цьому був би знущанням над сучасним природознавством.

А коли так, то звідси випливають три важливі гносеологічні вис­новки:

1)   Існують речі незалежно від нашої свідомості, незалежно від нашого відчуття, поза нами, бо безсумнівно, що алізарин існував учора в кам’яновугільному дьогті. І так само безсумнівно, що ми вчора нічого не знали про це існування, ніяких відчуттів від цього алізарину не діставали.

2)  Рішуче ніякої принципової різниці між явищем і річчю в собі немає і бути не може. Різниця є просто між тим, що пізнане, і тим, що ще не пізнане, а філософські вигадки відносно особливих граней між тим і другим, відносно того, що річ в собі знаходиться «по той бік» явищ (Кант), або що можна і треба відгородитися якоюсь філо­софською перегородкою від питання про непізнаний ще в тій чи ін­шій частині, але існуючий поза нами світ (Юм), — все це пуста ні­сенітниця, виверт, видумка.

3)  В теорії пізнання, як і в усіх інших галузях науки, слід мірку­вати діалектично, тобто не припускати готовим і незмінним наше пізнання, а розбирати, яким чином з незнання являється знання, яким чином неповне неточне — знання стає повнішим і точнішим.

Раз ви стали на точку зору розвитку людського пізнання з не­знання, ви побачите, що мільйони прикладів, таких самих простих, як відкриття алізарину в кам’яновугільному дьогті, мільйони спо­стережень не тільки з історії науки і техніки, але з повсякденного життя всіх і кожного показують людині перетворення «речей в собі» в «речі для нас», виникнення «явищ», коли наші органи чуттів за­знають поштовху ззовні від тих чи інших предметів, — зникнення «явищ», коли та чи інша перешкода усуває можливість діяння заві- домо для нас існуючого предмета на наші органи чуттів. Єдиний і неминучий висновок з цього, — який роблять всі люди в живій люд­ській практиці і який свідомо кладе в основу своєї гносеології мате­ріалізм, — полягає в тому, що поза нами і незалежно від нас існують предмети, речі, тіла, що наші відчуття є образи зовнішнього світу...

* * *

... Для матеріаліста наші відчуття є образи єдиної і останньої об’ єктивної реальності, — останньої не в тому розумінні, що вона вже пізнана до кінця, а в тому, що крім неї нема і не може бути ін­шої. Ця точка зору безповоротно зачиняє двері не тільки для всякого фідеїзму, але й для тієї професорської схоластики, яка, не бачачи об’ єктивної реальності, як джерела наших відчуттів, «виводить» шляхом вимучених словесних конструкцій поняття об’ єктивного, як загальнозначимого, соціально-організованого і т. п. і т. д., не будучи спроможна, а часто і не бажаючи відділити об’ єктивну істину від учення про лісовиків та домовиків.

.... Бути матеріалістом значить визнавати об’єктивну істину, яку відкривають нам чуття. Визнавати об’єктивну, тобто незалежну від людини і від людства істину, значить так чи інакше визнавати абсо-

лютну істину.......

.... «Істина і заблудження, подібно до всіх логічних категорій, які рухаються в полярних протилежностях, мають абсолютне значення тільки в межах надзвичайно обмеженої сфери; ми це вже бачили, і п. Дюрінг знав би це, якби був хоч трохи обізнаний з початками діалек­тики, з першими посилками її, які трактують якраз про недостат­ність усіх полярних протилежностей. Як тільки ми станемо застосо­вувати протилежність істини і заблудження поза межами вищеза­значеної вузької сфери, так ця протилежність зробиться відносною (релятивною) і, значить, непридатною для точного наукового спосо­бу висловлень. А коли ми спробуємо застосовувати цю протилеж­ність поза межами зазначеної сфери, як абсолютну, то ми вже зовсім зазнаємо фіаско: обидва полюси протилежності перетворяться ко­жен у свою протилежність, тобто істина стане заблудженням, заблу­дження — істиною». Далі йде приклад — закон Бойля (об’єм газу обернено пропорційний тиску). «Зерно істини», яке міститься в цьому законі, являє собою лише в певних межах абсолютну істину. Закон виявляється істиною «лише приблизно».

Отже, людське мислення по природі своїй здатне давати і дає нам абсолютну істину, яка складається з суми відносних істин. Кож­ний ступінь у розвитку науки додав нові зерна до цієї суми абсолют­ної істини, але межі істини кожного наукового положення відносні, будучи то більш широкими, то звужуваними подальшим ростом знання...

.... Точка зору життя, практики повинна бути першою і основною точкою зору теорії пізнання. І вона приводить неминуче до матеріа­лізму, відкидаючи з порога безконечні вигадки професорської схо­ластики. Звичайно, при цьому не треба забувати, що критерій прак­тики ніколи не може по самій суті справи підтвердити або спросту­вати повністю будь-яке людське уявлення. Цей критерій теж на­стільки «невизначений», щоб не дозволяти знанням людини пере­творитися в «абсолют», і в той же час настільки визначений, щоб вести нещадну боротьбу з усіма різновидностями ідеалізму й агнос­тицизму. Якщо те, що підтверджує наша практика, є єдина, остання, об’ єктивна істина, — то звідси випливає визнання науки, яка стоїть на матеріалістичній точці зору, єдиним шляхом до цієї істини           

Ленін В. Матеріалізм і емпіріокритицизм.

 

23