Главная->Філософія->Содержание->Декарт Р. - Пізнання та освоєння людиною світу

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Декарт Р. - Пізнання та освоєння людиною світу

а .

... Вище благо, як показує, навіть і окрім світла віри, один природ­ний розум, є не що інше, як пізнання істини, тобто мудрість; заняття останньою і є філософія. Так як усе це досить вірно, то неважко в тому переконатися, лише б правильно все було виведено. Але оскі­льки цьому переконанню суперечить досвід, який показує, що люди, найбільше зайняті філософією, часто менш мудрі і не так правильно користуються своїм розумом, як ті, хто ніколи не присвячував себе цьому заняттю, я бажав би тут коротко викласти, з чого складаються ті науки, якими ми тепер володіємо, і якого ступеня мудрості ці нау­ки досягають. Перший ступінь містить лише ті поняття, які завдяки власному світлу настільки ясні, що можуть бути отримані і без роз­думів. Другий ступінь охоплює все те, що дає нам чуттєвий досвід. Третій — те, чому вчить спілкування з іншими людьми. Сюди мож­на приєднати, на четвертому місці, читання книг, звичайно, не всіх, а переважно тих, які написані людьми, здатними наділити нас доб­рими настановами; це як би вид спілкування з їх творцями. Вся муд­рість, якою звичайно володіють, отримана, на мій погляд, цими чо­тирма способами. Я не включаю сюди божественне одкровення, бо воно не поступово, а разом підіймає нас до безпомилкової віри...

* * *

Про основи людського пізнання

1. Людині, яка досліджує істину, необхідно хоча б раз у житті взяти під сумнів усі речі — наскільки вони можливі.

... Нас відволікає від істинного пізнання безліч забобонів; очевид­но, ми можемо позбутися їх лише в тому разі, якщо хоч один раз у житті постараємося засумніватися в усіх тих речах, відносно до­стовірності котрих ми маємо хоча б найменшу підозру. [...]

4. Чому ми можемо сумніватися в чуттєвих речах, ... по-перше, тому що ми помічаємо, що чуття інколи помиляються, а розсудли­вість вимагає ніколи не довіряти надто тому, що хоча б один раз нас обмануло; [...]

7. Ми не можемо сумніватися в тому, що, поки ми сумніваємося, ми існуємо: це — перше, що ми пізнаємо в ході філософствування.

Отож, відкинувши все те, відносно чого ми можемо якимось чи­ном сумніватися, і, більш того, вважаючи всі ці речі хибними, ми з легкістю допускаємо, що ніякого Бога нема і нема ні неба, ні яких- небудь тіл, що самі ми не маємо ні рук, ні ніг, ні якого б то не було тіла; однак не може бути, щоб унаслідок усього цього ми, думаючи таким чином, були нічим: бо гадати, що мисляча річ саме у той са­мий час, коли вона мислить, не існує, буде явним протиріччям. А тому положення Я мислю, отже, я існую — первинне й найдосто­вірніше з усіх, які можуть постати перед ким-небудь у ході філо­софствування. [...]

9. Що таке мислення.

Під словом «мислення» я розумію все те, що здійснюється у нас усвідомлено, наскільки ми це розуміємо. Отже, не лише розуміти, хотіти, уявляти, але також і відчувати є те ж саме, що мислити. [...]

* * *

Основні правила методу

[...] ... подібно до того, як численність законів нерідко служить приводом для виправдання пороків і державою краще управляється, коли законів небагато, але їх строго дотримуються, так і замість ве­ликої кількості правил, що складають логіку, я дійшов висновку, що було б достатньо чотирьох наступних, тільки б я твердо вирішив

постійно додержуватись їх без єдиного порушення.

Перше — ніколи не приймати за істинне нічого, що я не визнав би за таке з очевидністю, тобто пильно уникати поспішності й упе­редження і включати до своїх суджень тільки те, що постає перед моїм розумом настільки ясно і чітко, що ніяк не зможе дати привід для сумніву.

Друге — ділити кожну з розглянутих мною трудностей на стіль­ки частин, скільки потрібно, щоб краще їх розв’язати.

Третє — розміщувати свої думки в певному порядку, починаючи з предметів найпростіших і легкопізнаваних, і сходити мало-помалу, як сходинками, до пізнання найбільш складних, допускаючи існу­вання порядку навіть серед тих, котрі в природному перебігу речей не передують один одному.

І останнє — робити повсюди переліки настільки повні і огляди настільки всеохоплюючі, щоб бути впевненим, що нічого не пропу­щено. [...]

Декарт Р. Міркування про метод.

 

21