Главная->Філософія->Содержание->Фуко М. - Свідомість: її походження та сутність

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Фуко М. - Свідомість: її походження та сутність

а

5. Буття мови.

Починаючи зі стоїцизму система знаків у межах західного світу була троїчною, оскільки в ній розрізнялось означаюче, означуване і «випадок». Однак починаючи з XVII століття диспозиція знаків стає бінарною, оскільки вона визначається зв’язком означаючого, означуваного. В епоху Відродження організація знаків інша і більш складна: вона є троїчною, оскільки вона вдається до формальної сфери міток, до змісту, на який вона вказує, і до подібностей, що пов’язують мітки з визначеними речами; але оскільки схожість є така ж форма знаків, як і їх зміст, три різні елементи цього розпо­ділення перетворюються в одну фігуру.

Ця ж диспозиція разом із грою елементів, яку вона допускає, ви­являється, в загальній формі, у практиці мови. Дійсно, мова існує спочатку у своєму вільному, першопочатковому бутті, у своїй прос­тій матеріальній формі, як письмо, тавро на речах, як прикмета світу і як складова його найвиразніших фігур. У певному сенсі цей шар мови є єдиним і абсолютним. Але він відразу породжує дві інші форми мови, які його колоподібно оточують: вище цього шару роз­міщується коментар, який оперує попередніми знаками, але в ново­му використанні, а нижче — текст, примат якого, прихований під видимими для всіх знаками, передбачається коментарем. Звідси на­явність трьох рівнів мови, починаючи з неповторного буття мови. До кінця Відродження зникає ця складна гра рівнів. І відбувається це двояким чином: оскільки фігури, безперервно розхитуються між одним і трьома термінами, приходять до бінарної форми, що роб­лять їх стійкими; і тому що мова, замість того щоб існувати як мате­ріальне письмо речей, набуває свого простору лише в загальному строї репрезентованих знаків.

Ця нова диспозиція тягне за собою появу нової, до цього невідо­мої проблеми: дійсно, спочатку питання стояло так: як дізнатися, що знак насправді вказує на те, що він означає? На це питання класична епоха відповідає аналізом уявлення, а сучасна думка — аналізом сенсу і значення. І тим самим мова стає не чим іншим, як особливим випадком уявлення (для людей класичної епохи) або значення (для нас). Глибока суголосність мови і світу виявляється зруйнованою. Примат письма ставиться під сумнів... Речі і слова віднині розділені. Оку передбачено бачити, і тільки бачити, вуху — тільки чути. Зав­данням мови стає виказування того, що є, і вона вже не є чимось над те, що вона говорить.

Так відбувається грандіозна перебудова культури, в історії якої класична епоха була першим і, мабуть, найбільш значимим етапом, оскільки цей етап породжує нову диспозицію слів і речей, під вла­дою яких ми досі перебуваємо, і оскільки саме він відділяє нас від культури, в якій не існувало значення знаків, тому що вони були розчинені у домінуючому значенні подібного, але в якому загадкове, одноманітне, нав’язливе, першопочаткове буття знаків мерехтіло у своєму безкінечному роздробленні.

Ні в нашому знанні, ні в нашому мисленні не лишилось навіть спо­гадів про це буття, не лишилось нічого, крім, мабуть, літератури, та й у ній цей спогад проглядається скоріше як натяк, як щось опосередкова­не, а не безпосереднє. Можна сказати, що в якомусь сенсі «література», в тій формі, в якій вона склалась і визначилась на межі сучасної епохи, виявляє воскресіння живої суті мови там, де цього не очікували...

Починаючи з XIX століття література знову актуалізує мову в її бутті; однак вона не та, яка існувала ще наприкінці епохи Відрод­ження, оскільки тепер уже немає того первинного слова, завдяки якому безкінечний рух мовлення набував свого обґрунтування і ме­жі. Віднині мова буде зростати без початку, без кінця і без обіцянок. Текст літератури формується повсякденним рухом по цьому метуш­ливому основоположному просторі.

Фуко М. Слова і речі. Археологія гуманітарних наук.

 

18