Главная->Філософія->Содержание->Гадамер Х.-Г. - Свідомість: її походження та сутність

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Гадамер Х.-Г. - Свідомість: її походження та сутність

а

У сфері герменевтики подібному досвіду «Ти» відповідає те, що називають звичайно історичною свідомістю. Історична свідомість знає про інакшість іншого, про минуле в його інакшості, так само добре, як розуміння «Ти» знає це «Ти» як особистість. У минулому, як у своєму іншому, вона шукає не окремих випадків якої-небудь загальної закономірності, а історично неповторне. Претендуючи, проте, у визнанні цієї неповторності на повне піднесення над своєю власною обумовленістю, історична свідомість стає жертвою діалек­тичної видимості, оскільки насправді вона прагне стати ніби госпо­дарем минулого. Все це зовсім не потребує спекулятивних домагань якої-небудь філософії світової історії як ідеалу довершеного Про­світительства — це може стати свого роду маяком для історич­ної науки, яка йде шляхом власного досвіду, що й сталося, напри­клад, з Дільтеєм. У нашому аналізі герменевтичної свідомості ми розкрили діалектичну відмінність, яка породжується історичною свідомістю і відповідає діалектичній видимості довершеного в знан­ні досвіду. Оскільки ми показали, що ідеал історичного Просвіти­тельства є чимось нездійсненим. Той, хто, покладаючись на об’єк­тивність своїх методів і заперечуючи свою власну історичну обу­мовленість, уявляє себе вільним від забобонів, той відчуває на собі могутність цих забобонів, які панують над ним без будь-якого конт­ролю з його боку, на зразок якоїсь прихованої сили. Той, хто не ба­жає усвідомити пануючі над ним судження, не зможе правильно зрозуміти того, що постає перед ним у світлі цих суджень. Справа тут полягає в тому ж, що й у відносинах між «Я» і «Ти». Той, хто шляхом рефлексії виключає себе з двосторонності цих відносин, змінює їх, руйнуючи їх моральну обов’язковість. Так само той, хто, рефлексуючи, виключає себе із зв’язку з традицією, руйнує істин­ний зміст цієї традиції. Історична свідомість, яка прагне зрозуміти традицію, не повинна покладатися на ті методично-критичні спосо­би, з якими вона підходить до своїх джерел, так нібито ці способи оберігали її від втручання її власних суджень і забобонів. Вона по­винна враховувати також свою власну історичність.

Гадамер Х.-Г. Істина і метод.

 

17