Главная->Філософія->Содержание->Фрайд З. - Свідомість: її походження та сутність

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Фрайд З. - Свідомість: її походження та сутність

Психоаналіз не може вважати свідоме сутністю психічного, але повинен розглядати свідомість як якість психічного, котра може приєднатись або не приєднуватись до інших його якостей...

Бути свідомим — це перш за все суто описовий термін, який спирається на безпосереднє і надійне сприйняття. Досвід показує нам далі, що психічний елемент, наприклад уявлення, не буває дов­го споглядальним. Навпаки, для нього характерним є те, що стан свідомості швидко проходить; уявлення, в даний момент свідоме, наступної миті перестає бути таким, однак може знову стати свідо­мим при відомих, легко досяжних умовах. Яким воно було в певний проміжок часу — ми не знаємо; можна сказати, що воно було ла­тентним, маючи на увазі те, що воно в будь-який момент здатне було стати свідомим. Якщо ми скажемо, що воно було несвідомим, ми також дамо правильний опис. У такому випадку це несвідоме співпадає з латентним або потенційним свідомим.

Ми бачимо, що існує два види несвідомого: латентне, але здатне стати свідомим, і виштовхнуте, яке саме по собі і в подальшому не може стати свідомим.

. Латентне несвідоме, що є несвідомим лише в описовому сенсі, а не в динамічному, зветься нами підсвідомим; термін несвідоме ми використовуємо тільки до виштовхнутого динамічного несвідомо­го»; таким чином, ми маємо три терміни: «свідоме», «підсвідоме», «несвідоме», сенс яких не тільки суто описовий. Підсвідоме уявля­ється нами таким, що стоїть ближче до свідомого, ніж несвідоме, а оскільки несвідоме ми називаємо психічним, ми тим більше назвемо так і латентне підсвідоме.

.Ми створили собі уявлення про взаємопов’язаність душевних процесів в одній особистості і визначаємо її як Я цієї особистості. Це Я пов’язане з свідомістю, воно панує над спонукою (мотивом) до дії, до розрядки збудження у зовнішній світ. Це та душевна інстан­ція, яка контролює всі приватні процеси, яка вночі відходить до сну і все ж керує цензурою снобачення. З цього Я виходить також ви­штовхування, завдяки якому відомі душевні мотиви виключаються не тільки з свідомості, але й з інших галузей впливу і дій.

Свідомість являє собою поверхневий шар душевного апарату, тобто ми зробили його функцією певної системи, яка просторово ближча до зовнішнього світу.

Відмінність між несвідомим і підсвідомим уявленнями полягає в тому, що перше здійснюється за допомогою матеріалу, що лишаєть­ся невідомим (непізнаним), в той час як друге пов’язується з уяв­ленням слів...

Я пропоную назвати сутність, що виходить з системи сприйман­ня ^ і перебуває перед підсвідомим, іменем Я, а всі інші галузі пси­хічного, в які ця сутність проникає і які є несвідомими, визначити словом Воно.

Відповідно до вищенаведеної теорії індивідуум постає перед на­ми як непізнане і несвідоме Воно, на поверхні якого покоїться Я, що виникло з системи ^ як ядра. При бажанні дати графічне зображен­ня можна прибавити, що Я цілком охвачує Воно, а покриває його лише стільки, скільки система ^ створює його поверхню, тобто розміщене відносно нього як зародковий диск розміщений у яйці. Я й Воно не поділені різкою межею, і з останнім Я зливається внизу.

... Неважко переконатись, що Я є лише змінене під прямим впливом зовнішнього світу і при посередництві ^-Втс (свідомості) Воно свого роду продовження диференціації поверхневого шару. Я намагається сприяти впливу зовнішнього світу на Воно і здійснен­ню тенденцій цього світу, воно намагається замінити принцип задо­волення, який безроздільно володарює у Воно, принципом реальнос­ті. Сприйняття має для Я таке ж значення, як потяг для Воно. Я уо­соблює те, що можна назвати розумом і розсудливістю, на протива­гу Воно, що утримує пристрасті...

Велике функціональне значення Я виражається в тому, що в нор­мальних умовах йому надана влада над спонуканням до руху. По відношенню до Воно Я наче вершник, який повинен впоратися з си­лою коня, що перевершує його по силі, з тією тільки різницею, що вершник намагається здійснити це лише власними силами, Я ж си­лами запозиченими. Як вершнику, якщо він не хоче розлучатися з конем, часто лишається тільки вести його туди, куди йому хочеть­ся, так і Я перетворює волю Воно в дію, наче це було його власною волею...

.У результаті сексуальної фази, що характеризується пануван­ням Едипового комплексу, в Я відкладається залишок, що склада­ється з утворення обох названих, якимось чином узгоджених один з одним ідентифікацій. Цей вимір Я зберігає особливий стан: воно протистоїть іншому змістові Я як Я-ідеал або Над-Я.

Над-Я не є простим осадком від перших виборів об’єкта, що здійснює Воно, йому притаманне також значення енергійного реак­тивного утворення по відношенню до них. Його відношення до Я не вичерпується вимогами «ти повинен бути таким самим (як батько)», воно виражає також заборону: «Таким (як батько) ти не смієш бути, тобто не смієш робити все те, що робить батько; деякі вчинки ли­шаються його виключним правом».

.відокремлення над-Я від Я не випадкове, воно відображає важливі риси як індивідуального, так і родового розвитку і навіть більше: повідомляючи батьківському впливу тривале вираження, воно увіковічує існування чинників, яким зобов’язане своїм існуванням.

.Я-ідеал є, таким чином, нащадком Едипового комплексу і, від­повідно, вираженням найпотужних рухів Воно і найважливіших доль його лібідо. Виставивши цей ідеал, Я зуміло оволодіти Едиповим комплексом і водночас підкоритись Воно. В той час, коли Я є пере­важно представником зовнішнього світу, реальності, Над-Я висту­пає назустріч йому як представник внутрішнього світу, або Воно. І ми тепер підготовлені до того, що конфлікти між Я і Я-ідеалом зрештою відображатимуть протиріччя реального і психічного, зов­нішнього і внутрішнього світів.

. Легко показати, що Я-ідеал відповідає всім вимогам, що пред’явлені вищому початку в людині. Як замінник пристрасного потягу до батька воно має в собі зерно, з якого виросли всі релігії. Судження про власну недостатність при порівнянні Я з своїм ідеа­лом викликає те смиренне релігійне відчуття, на яке спирається пал­ко віруюча людина. В подальшому роль батька переходить до вчи­телів і до авторитетів; їх заповіді і заборони зберігають свою силу в Я-ідеалі, здійснюючи в якості совісті моральну цензуру. Неузго­дженість між вимогами совісті і діями Я відчувається як почуття вини. Соціальні почуття покояться на ідентифікації з іншими людь­ми на основі однакового Я-ідеалу.

Фрейд З. Я і Воно / Психологія несвідомого.

 

15