Главная->Філософія->Содержание->Фромм Е. - Проблема людини у філософії

Філософія Хрестоматія (частина 2)

Фромм Е. - Проблема людини у філософії

а

Основна соціальна дихотомія — дихотомія життя і смерті. Той факт, що треба буде померти, — невідворотний для людини. Люди­на усвідомлює цей факт, і сама ця свідомість глибоко впливає на її життя. Але смерть залишається повною протилежністю життю, яка є чужою і несумісною з проживанням життя. Все знання про смерть не відмінить того, що смерть — не складова життя, і нам не залиша­ється нічого іншого, як прийняти сам факт смерті, скільки б ми не тривожились за наше життя, воно все одно завершиться смертю. «Все, що людина має, вона віддасть за своє життя», і «мудра люди­на — як каже Спіноза — думає не про смерть, а про життя». Людина намагається заперечити цю дихотомію через ідеології, наприклад, через християнську концепцію безсмертя, яка, приписуючи душі безсмертя, заперечує трагічний фінал, що людське життя закінчу­ється смертю.

Сутність людини приводить до іншої дихотомії: хоча кожна людська істота є носієм всіх людських можливостей, короткий тер­мін (протяжність) життя людини не допускає їх повної реалізації, навіть при найсприятливіших обставинах. Тільки якщо б час життя індивіда був би тотожним часу життя людства, він міг би брати участь у людському розвиткові, що відбувається в історичному про­цесі. Людське життя, що починається і завершується деякою випад­ковою крапкою в процесі еволюції роду, вступає в трагічний конф­лікт з індивідуальною вимогою реалізації всіх можливостей. Люди­на має, м’ яко кажучи, туманне уявлення про суперечність між тим, що вона могла б реалізувати, і тим, що справді реалізує. І тут ідео­логія знову ж намагається примирити або заперечити існуючу супе­речність, переконуючи, що життя триває й після смерті, або що да­ний історичний період є остаточним, таким, що вінчає досягнення людства. А ще є ідеологія, яка стверджує, що сенс життя треба шу­кати не в його повній реалізації, а в соціальному служінні й соціальних обов’ язках, що розвиток, свобода і щастя людини (ін­дивіда) підкорені або навіть не порівнюються з благополуччям дер­жави, спільноти чи як там ще можна символізувати вічне життя, трансцендентне індивіду.

Людина самотня, і в той же час пов’ язана з іншими. Вона само­тня в тій мірі, в якій вона є унікальною істотою, не тотожною ніко­му, що усвідомлює себе окремою особою. Вона самотня, коли має щось оцінити чи прийняти певне рішення самостійно, силою свого розуму. І все ж вона не може перенести самотності, відокремленості від ближніх. її щастя залежить від почуття солідарності з ближніми, з минулими і майбутніми поколіннями.

Фромм Е. Людина для себе.

 

11