Deprecated: mysql_connect(): The mysql extension is deprecated and will be removed in the future: use mysqli or PDO instead in /home/studb20/public_html/index.php on line 4
 Ясперс К. - Західна філософія кінця ХІХ—ХХ ст. - Філософія Хрестоматія (частина 1) - Studbook
Главная->Філософія->Содержание->Ясперс К. - Західна філософія кінця ХІХ—ХХ ст.

Філософія Хрестоматія (частина 1)

Ясперс К. - Західна філософія кінця ХІХ—ХХ ст.

а

Історичність людини є також багатоликою історичністю. Але ця багатоликість підпорядкована вимогам спільного.

...Безконечна багатоманітність випадково створює рід «людина», який виявляє певні типові властивості й, подібно до всього живого, здатний відхилятися від норми у межах припустимих можливостей. Але таке зближення людини зі світом природи може призвести до нівелювання власне людської сутності.

Адже, хоч би якою різноманітною була людина, істотним є те, що люди є значимими одне для одного. Завжди й усюди, де зустрі­чаються люди, вони виявляють взаємний інтерес, відчувають анти­патію чи симпатію, вчаться одне в іншого, обмінюються досвідом. Ця зустріч — щось на кшталт впізнавання себе в іншому, спроба спертися на самого себе у своєму протистоянні іншому, якого ми визнаємо саме як іншого. У цій зустрічі людина з’ясовує, що за будь-якої виокремленості її власних особливостей, вона неодмінно спільними рисами поєднана з іншими людьми, — поєднана саме че­рез те, чого їй бракує, чого вона не знає, хоча, незважаючи на те, воно непомітно керує нею і здатне у будь-яку мить сповнити на­тхненням її та всіх інших.

З цієї точки зору явище «людина» в усій його історичній різно­манітності є рухом до спільного, — можливо, внаслідок спільного походження, — в усякому разі людина не є тим існуванням, яке спо­вна виявляє свою внутрішню сутність у багатоманітній рухливості явищ.

...У чому полягає спільність незмінюваної сутності людини, яка забезпечує саму можливість розуміння та зв’язків між людьми? Ця спільність завжди викликала в нас сумнів. Адже в історії повсякчас­но відбуваються зміни в людському знанні, у свідомості й самосві­домості. Виникають та щезають духовні передумови, зростає відчу­ження — аж до повного нерозуміння однієї людини іншою. З огляду на це чи зберігається спільність? У вигляді необмеженої волі до вза­єморозуміння вона, безперечно, зберігається.

Якщо цю спільність не можна зрозуміти на підставі біологічних якостей, оскільки її сенс взагалі перебуває поза цариною біологічно­го, то її засади мають бути іншими. Говорячи про витоки цієї спіль­ності, маємо на увазі не біологічну природу або походження зі спіль­ного кореня, але припускаємо людську сутність як спільність вищо­го ґатунку. її можна уявити символічно через ідею створення люди­ни Богом згідно з образом своїм, а також через ідею гріхопадіння.

...Отже, спільність, якої у своєму житті прагне людина, коли вона стає справді історичною, можна вбачати не у спільності біологічно­го походження, а лише в єдності людей на підставі того високого уявлення, згідно з яким людина є божественним творінням. Такі спільні витоки не належать до усталеного буття. Це — сама істо­ричність. Сказане визначається так:

1.  Спільність людини в динаміці її змін не є усталеною спільніс­тю незмінних і позачергово здійснюваних властивостей. Своє стано­влення в історії людина здійснює в русі, який не є рухом її природ­них властивостей. Як природна істота, людина є даною сутністю в межах її варіантів; як історична істота, вона завдяки своїм первіс­ним можливостям долає межі природної даності. Відтак же, вона змушена прагнути до спільності, здатної об’ єднати всіх. Це — пос­тулат: без такої спільності унеможливилося б взаєморозуміння; тоді прірва між людьми була б інакшою за своєю сутністю, й сама істо­рія, заснована на розумінні, була б неможливою.

2.   У появі певних людей за певних реалій є дещо неповоротно однозначне. Як окремішність людина не здатна поєднати в собі все те, що вона могла б здійснити, спираючись на різні за своєю сутніс­тю джерела, хоч би якою святою та героїчною вона була.

Людина, й окрема людина так само, за своїми можливостями, є усім; насправді ж вона є чимось одиничним. Проте у своїй окре- мішності людина — це не абсолютно відокремлена частинка; вона є істотою історичною, вона має власні витоки в межах спільного по­чатку, що єднає всіх нас.

Окрема людина ніколи не буває довершеною, ідеальною люди­ною. У принципі такою людина й бути не може, оскільки все, чим вона є і що вона здійснює, ніколи не є довершеним, усе і завжди лишається відкритим. Людина не є істотою довершеною, вона не здатна бути досконалою.

3.   В окремих людських творіннях, проривах, звершеннях реалі­зується неповторне й незамінне. Оскільки ці творчі акти не можна зрозуміти, виходячи виключно з причинних зв’язків або вивести їх з необхідністю, кожен з них схожий на одкровення, джерело якого — не звичний перебіг подій, а щось зовсім інше. Коли ж це вже відбу­лося, ці одкровення стають і ґрунтом, і дороговказами людського буття. В них людина знаходить підстави свого знання й переживан­ня, своїх ідеалів, взірців та масштабів, свого способу мислення, сво­їх символів, свого внутрішнього світу. Це етапи на шляху до спіль­ності, адже вони належать єдиному самоосяжному духові й звернені до всіх.

Ясперс К. Про сенс і призначення історії.

 

64