Главная->Філософія->Содержание->Лейбніц Г. - Філософія Нового часу

Філософія Хрестоматія (частина 1)

Лейбніц Г. - Філософія Нового часу

а

1.   Монада, про яку ми будемо тут говорити, є не що інше, як прос­та субстанція, яка входить до складу складних; проста, значить така, що не має частин.

3.   А де немає частин, там немає ні протяжності, ні фігури і не­можливим є поділ. Ці монади і суть справжні атоми природи, сло­вом, елементи речей.

4.   Не треба також боятися розкладу монади, і жодним чином не­можливо уявити собі способу, яким би субстанція могла загинути.

5.   Подібним чином не можна уявити собі, як може проста суб­станція отримати початок природним шляхом, оскільки вона не мо­же виникнути шляхом складення.

6.   Отже, можна сказати, що монади можуть виникнути чи заги­нути одразу, тобто вони можуть отримати початок лише шляхом творіння і загинути лише через знищення.

7.   Не існує також можливості пояснити, як монада може бути зміненою у своїй внутрішній сутності від якогось іншого творіння, оскільки у ній неможливо нічого перемістити і неможливо уявити у ній якийсь внутрішній рух, який міг би бути викликаний, спрямо­ваний, збільшений або зменшений всередині монади, як це можливо у складних субстанціях, де існують зміни у відношеннях між части­нами. Монади зовсім не мають вікон, через які щось могло б увійти туди чи звідти вийти.

8.   Проте монади обов’язково мають володіти певними властиво­стями, інакше вони не були б істотами. Монади, не маючи власти­востей, були б такими, що не відрізняються одна від іншої.

9.   Але кожна монада має відрізнятися від іншої. Оскільки ніколи не існує в природі двох істот, які були б зовсім схожими і між якими неможливо було б знайти відмінностей.

10.    Я приймаю також за беззастережну істину, що будь-яке ство­рене буття — а, відповідно, і створена монада — піддається змінам і навіть те, що ці зміни у кожній монаді безперервні.

14. Змінювані стани, які є спільною множиною в єдиному чи простій субстанції, є нічим іншим, як Тим, що має назву сприйняття (перцепції), і що потрібно відрізняти від апперцепції, чи свідомості.

17. . Якщо ми уявимо собі машину, будова якої створює думку, чуття і сприйняття, то можна також уявити її собі у збільшеному вигляді із збереженням тих же самих відносин. У таку машину мож­на увійти, як ми входимо у млин. Уявивши це, ми, розглядаючи її, не знайдемо нічого всередині її, окрім частин, які штовхають одна іншу, і ніколи не знайдемо нічого такого, чим можна було б поясни­ти сприйняття. Отже, саме у простій субстанції, а не у складній і не в машині потрібно шукати сприйняття. Нічого іншого не можна най­ти в простій субстанції, крім цього, тобто крім сприйняттів і їх змін.

19. . можна було б усі створені монади назвати душами; але, оскільки почуття є чимось більшим, ніж просте сприйняття, то я по­годжуюсь, що для простих субстанцій, які мають лише останнє, дос­татньо спільної назви монад та ентелехій, а душами можна назвати лише такі монади, сприйняття яких супроводжуються пам’яттю.

24.   . якби у наших сприйняттях не було нічого ясного, то ми постійно перебували б у несвідомому стані. І таким є становище зо­всім простих монад.

25.   Ми бачимо також, що природа дала тваринам видатні сприй­няття шляхом тієї турботи, яку доклала вона надавши їм органи, які збирають кілька променів світла або кілька хвиль повітря, щоб їх поєднанням надати їм більшої сили. Є щось подібне й у відчуттях запаху, смаку, дотику і, можливо, ще у сукупності інших відчуттів, які нам невідомі.

29. . пізнання необхідних та вічних істин відрізняє нас від зви­чайних тварин і дає нам володіння Розумом та науками, що підно­сить нас до пізнання нас самих у Бозі. І ось це й називається в нас розумною душею чи духом.

31.   Наші міркування засновуються на двох великих принципах: принципі суперечності, з огляду на який ми вважаємо хибним те, що містить суперечність, і істинним те, що є протилежним чи супере­чить хибному.

32.   І на принципі достатньої підстави, з огляду на який ми вважа­ємо, що жодне явище не може виявитись істинним чи дійсним, жод­не твердження — справедливим без достатньої підстави, чому спра­ва є саме такою, а не іншою, хоча ці підстави у більшості випадків зовсім не можуть бути нам відомими.

33.   Є також два роди істин: істини розуму та істини факту. Істи­ни розуму необхідні, і протилежне їм неможливе, істини факту ви­падкові, і протилежне їм можливе. Підставу для необхідної істини можна відшукати через аналіз, розкладаючи її на ідеї та істини більш прості, доки не дійдемо до первинних.

35.   І, нарешті, є прості ідеї, визначення яких дати неможливо, є та­кож аксіоми і постулати, чи, скажімо, першопочаткові принципи, які не можуть бути доведені, та й не потребують цього. Це тотожні по­ложення, протилежні яким містять у собі явну суперечність.

36.   Проте достатню підставу мають містити також і випадкові іс­тини, або істини факту, тобто у ряді речей створеного світу, де роз­кладання на часткові підстави могло вести до безмежних відміннос­тей і подробиць через нескінченну багатоманітність речей у природі.

38.    .Остання причина речей має перебувати в необхідній суб­станції, в якій багатоманітність змін перебуває у найвищій мірі як у джерелі; і це ми називаємо Богом.

39.    Оскільки ця субстанція є достатньою підставою для всієї цієї багатоманітності, яка всюди перебуває у взаємному зв’язку, то існує лише один Бог, і цього Бога достатньо.

Лейбніц Г. Монадологія.

 

51