Главная->Філософія->Содержание->Декарт Р. - Філософія Нового часу

Філософія Хрестоматія (частина 1)

Декарт Р. - Філософія Нового часу

а

Оскільки ми були дітьми, перед тим як стати дорослими, і скла­дали стосовно предметів, що надавалися нашим відчуттям, різні судження, як правильні, так і неправильні, перед тим як досягти по­вного оволодіння нашим розумом, то деякі необережні судження відвертають нас від істинного пізнання й володіють нами настільки, що звільнитися від них ми можемо лише не інакше, як наважившись хоча б раз у житті поставити під сумнів усе те, з приводу чого існу­ють найменші підозри у недостовірності. Також корисно нам від­кинути як хибні речі, щодо яких ми можемо припуститися най­меншого сумніву, з тим, щоб тоді, коли ми визнаємо деякі з них та­кими, які, не дивлячись на прийняту нами обережність, здавати­муться нам поза сумнівом істинними, ми відзначимо їх як і досить достовірні й найлегші для пізнання. Проте, слід зазначити, що я не пропоную користуватися методом сумніву взагалі, а лише тоді, коли ми ставимо ціль споглядання істини.

Декарт Р. Початки філософії.

Оскільки відчуття нас іноді обманюють, я припустив, що не існує жодної речі, яка була б такою, якою вона нам здається; і оскільки існують люди, які помиляються навіть у найпростіших питаннях геометрії й припускаються у них паралогізмів, то я, вважаючи себе спроможним помилятися не менш за інших, відкинув усі хибні тверд­ження, які приймав раніше за доведення. Але тоді ж я звернув ува­гу на те, що у той самий час, коли я схилявся до думки про ілюзор­ність усього на світі, було необхідним, щоб я сам, у такий спосіб здатний міркувати, дійсно існував. І, помітивши, що істина «я мис­лю, отже, я існую» є настільки твердою та вірною, що навіть найбез- глуздіші припущення скептиків не можуть її похитнути, я вирішив, що можу без зайвої обережності прийняти її за перший принцип своєї філософії...

Потім я розглянув, що взагалі потрібно для того, щоб те чи інше положення було істинним і достовірним. І, помітивши, що в істин­ності положення «Я мислю, отже, я існую» мене переконує винят­ково ясне усвідомлення, що для мислення необхідно існувати, я зро­бив висновок, що можна взяти за загальне правило таке: все, що ми розуміємо досить ясно і чітко, є істинним. Проте певна склад­ність полягала у правильному розрізненні того, що саме ми спро­можні розуміти достатньо чітко .

Унаслідок цього, міркуючи про те, що оскільки я сумніваюсь, то я є істотою не зовсім досконалою. я почав шукати, звідки набув здатність мислити про щось більш досконале, ніж я є сам, і зрозумів, що це має приходити від чогось, що є за своєю природою справді більш досконалим. Отримати цю ідею з нічого — річ явно неможли­ва; не міг я її створити й сам. Оскільки неприйнятним було припус­кати, щоб або більш досконале було наслідком менш досконалого, або припускати виникнення якоїсь речі з нічого. Залишалося при­пустити, що ця ідея була закладена у мене тим, чия природа більш досконала, ніж моя, і хто поєднує в собі всі досконалості, які дос­тупні моїй уяві; тобто, говорячи одним словом, Богом.

Декарт Р. Міркування про метод, щоб добре спрямовувати свій розум і відшукувати істину в науках.

 

47