Главная->Філософія->Содержание->Боецій Северин - Філософія Середньовіччя

Філософія Хрестоматія (частина 1)

Боецій Северин - Філософія Середньовіччя

а

ііі. Р6

Якою, одначе, оманливою, якою бридкою буває слава! Справед­ливо ж вигукнув автор трагедії:

О славо, славо! Скільки-то нікчем тобі

Вдалось озолотити, до вершин підняти.

(Еврипід «Андромаха», 319-320)

Чимало ж бо є таких, чиє гучне ім’я — від скорого до похвали чи хули людського невігластва. А щось огидніше й придумати годі! Хто чує звернену до себе вельми далеку від правди хвальбу, той од­разу ж мав би паленіти від сорому. Та навіть коли б вона була ви­правданою, то що могла б додати до переконань мудреця, який не пустим розголосом, а власне, правдивістю переконань визначає міру свого добра? Врешті, якщо ширити славу свого ймення — це пре­красно, то замовчувати її, виходить, — ганебно. Але ж, ми щойно про те говорили, все одно є чимало народів, до яких таки не може дійти слава якоїсь однієї людини; отже, кого вважаєш славетним, того десь по сусідству назвуть безславним. Та й взагалі, що стосу­ється прихильності люду, то про неї зайве й згадувати, бо ж ні на якійсь справедливій думці вона не збудована, ані стійкою ніколи не буває. А вже якою то марністю, яким безглуздям є хизуватися знат­ним іменням, хто б того не бачив? Бо якщо та знатність — від слави, то вона ж не твоя, а чужа, бо знатність, заведено вважати, — у за­служеній славі предків. І якщо знаменитістю завдячуємо славі, то знаменитими, певна річ, є ті, кого уславлюємо. Отож, коли ти сам не є таким, то чужа знаменитість блиску тобі не додасть. Якщо ж у знат­ності роду таки є якесь добро, то воно, гадаю, єдине: аби знатні вва­жали своїм обов’язком принаймні не заплямувати чесноти предків.

Боецій С. Розрада від філософії.

 

32