Главная->Філософія->Содержание->Марк Аврелій - Антична філософія

Філософія Хрестоматія (частина 1)

Марк Аврелій - Антична філософія

а

II,     17. Час людського життя — мить, її сутність — вічне спли­вання; відчуття невиразне; будова всього тіла тлінна; душа нестійка; доля загадкова; слава непевна. Словом, усе, що належить тілу, схо­же на потік, а що належить душі — на сновидіння і дим. Життя — боротьба і мандрівка по чужині; посмертна слава — забуття. Але що ж може вивести на шлях? Ніщо, окрім філософії.

III,   16. Тіло, душа, дух. Тілу властиві почуття, душі — прагнення, духу — основоположення.

IV,   4. Якщо духовний початок у нас спільний, то спільним буде й розум, за допомогою якого ми є істотами розумними. Коли ж так, то й розум, який велить, що робити і чого не робити, теж буде спільним; якщо так, то й закон спільний; якщо так, то ми громадяни. Отже, ми належимо якомусь державному устрою, а світ подібний до Граду.

ІУ, 48. Слід сприймати все людське як скороминуще і коротко­часне: те, що було вчора ще в зародку, завтра є вже мумією або пра­хом. Отже, проживи цей період часу в злагоді з природою, а потім піди з життя так само легко, як падає зріла олива: славословлячи природу, що її породила, і з вдячністю до дерева, що її виростило.

ІХ, 9. Усе, причетне будь-чому загальному, тяжіє до єдинородно- го з ним.

Усе земне тяжіє до землі, все вологе зливається воєдино, так само як і повітряне, отож потрібні перешкоди й зусилля, щоб роз’єднати їх. і тому все причетне до загальної розумної природи однаково прагне до собі спорідненого або навіть більшою мірою. Адже оскільки воно досконаліше, порівняно з іншим, у ньому силь­ніша схильність до зближення з собі подібним і злиття з ним доку­пи. Навіть у нерозумних істот можна знайти вулики, стада, вигодо­вування потомства, деяку подобу любові. Це пояснюється тим, що у них є душі, схильність до спільного життя у відносно досконалих істот виявляється більшою мірою, аніж у рослин, каміння чи дерев.

У розумних же істот існують держави, співдружності, домогоспо- дарства, збори, а на війні — союзи і перемир’ я. У істот ще більш досконалих єднання здійснюється навіть всупереч простору, що їх роз’єднує, таке, наприклад, єднання зірок. Отже, певний ступінь до­сконалості може породити згоду навіть поміж віддаленими істотами. Поглянь же тепер на те, що діється. Тільки розумні істоти й забува­ють тепер про тяжіння та прихильність одна до одної, тільки серед них не позначається злиття воєдино. Але як люди не намагаються уникнути єднання, все ж їм не вдається уникнути його, оскільки природа сильніша від них. Візьми це до уваги і ти переконаєшся в правдивості моїх слів. Тому легше знайти дещо земне, яке не сти­кується ні з чим земним, аніж людину, яка не спілкується з іншою людиною.

Марк Аврелій. На самоті із собою. Роздуми.

Скептицизм

(86). Оскільки у живих істот потяг у надлишку з’являється слі­дом за тим, чим вони користуються, для того щоб досягти належно­го їм, то потяг керується тим, що відповідає природі. Але оскільки розум даний розумним для більш досконалого керівництва, то жити відповідно до розуму насправді означає для них жити у згоді з при­родою. Саме розум стає творцем ваблення (87) Ось чому Зенон у книзі про природу людини першим говорить, що [вища] ціль — це жити у згоді з природою, а це значить жити добродійно: адже са­ме до чесноти веде нас природа. Схоже [висловлюються] Клеанф у книзі про задоволення, Посідоній, Гекатон у книгах про цілі. Хрі- сіпп же в першій книзі про цілі говорить, що жити добродійно — це те саме, що жити, виходячи із знання, яке отримується внаслідок досвіду, того що відбувається в природі, оскільки наша природа є частиною загальної природи (88) Тому [вища] мета — жити у згоді з природою — у згоді зі своєю природою і загальною природою, нічого не роблячи такого, що забороняється загальним законом, а саме правильним розумом, що проникає всюди; він же притаман­ний і Зевсу, улаштовувачу та управителю всього сущого. Сама чес­нота щасливої людини і повнота життя бувають тоді, коли всі вчин­ки здійснюються у згоді кожної людини з волею того, хто керує всім. Діоген ясно говорить, що [вища] ціль полягає в тому, щоб про­являти розсудливість при виборі того, що відповідає природі (89) за

Архедемом, це означає жити, виконуючи всі обов’язки. Під приро­дою, у згоді з якою треба жити, Хрісіпп розуміє і загальну природу, й особливо природу людську. Клеанф же вважає, що наслідувати треба лише загальну природу, а не одиничну.

Діоген Лаертський. Етика.

 

26