Главная->Філософія->Содержание->Арістотель - Антична філософія

Філософія Хрестоматія (частина 1)

Арістотель - Антична філософія

а

Оскільки природа двояка, вона є форма і матерія, то питання тре­ба розглядати так само, як ми стали б вивчати кирпатість, що вона таке. Отже, подібні предмети не можна брати ні без матерії, ні з од­ного матеріального боку. Проте ускладнення може виникнути і що­до такого: раз існують дві природи, з якою із двох повинен мати справу фізик, чи, може, з тим, що складається з них обох? Але якщо з тим, що складено з них обох, то і з кожної з них. Повинна пізнава­ти ту й іншу одна і та сама наука, чи різні? Хто зверне увагу на ста­родавніх, тому буде здаватися, що справа фізики — матерія: і Емпедокл, і Демокрит лише незначною мірою торкнулись форми і суті буття. Але якщо мистецтво наслідує природу, то до однієї й тої ж науки відноситься пізнання форми й матерії у визначених межах: наприклад, лікарю має бути відомий і здоровий стан, і жовч, і флег­ма, з якими пов’язане здоров’я, так само й будівельнику і вигляд будинку, і матеріал — цегла і дерево, те саме стосується й інших. Отже, справа фізики — пізнавати ту й іншу природу, крім того, тій самій науці належить пізнавати «заради чого» і мету, а також те, що відбувається заради цього. Природа є мета і «заради чого»: там, де при безперервному русі є кінцева зупинка, вона є й мета, і «заради чого».

Арістотель. Фізика.

8.  Отже, зрозуміло, що найкраще об’єднання — те, котре витво­рюється із середніх складників, і ті держави мають найкращий устрій, де середній прошарок становить значну кількість і користу­ється більшим впливом порівняно з обома крайніми верствами насе­лення, принаймні дужчий від кожного з них, взятого окремо. З’єд­навшись із тим чи тим складником, середній складник набуває впливу і перешкоджає виявам протилежних крайностей. Тому дуже бажано для держави, аби її громадяни володіли середньою власніс­тю, що є достатньою (для існування); а в таких випадках, коли одні володіють незмірним багатством, другі — ніяким, виникає або крайня демократія, або крайня олігархія, або тиранія — саме внаслі­док протилежних крайностей, що мають місце у майнових відноси­нах (між громадянами). Адже тиранія утворюється як із надто сваві­льної демократії, так і з олігархії. Значно рідше вона виникає з середніх форм державного устрою і тих, що схожі на них. Причи­ни цього ми з’ ясуємо згодом, коли розглядатимемо питання про змі­ни в державі.

9.  Отже, зрозуміло, що середній стан найкращий для державного устрою, бо тільки завдяки йому відсутні групові чвари; там, де сере­днього прошарку багато, найрідше бувають громадянські чвари й незлагоди. І великі держави саме з цієї причини найменше потер­пають від внутрішніх заколотів, бо в них присутня значна частина середнього прошарку. А в невеликих державах населення легко роз­бивається на дві партії, так що між ними не залишається місця се­редньому прошаркові; майже всі там стають або бідними, або бага­тими. Своєю чергою, демократії користуються більшою порівняно з олігархіями безпекою. Їхнє існування триваліше завдяки наявності в них середнього складника, що переважає своєю чисельністю (реш­ту) і буває сильніше представлений у державному житті демократій, ніж олігархій. Та коли середній прошарок відсутній, злидарі приду­шують своєю чисельністю, і держава потрапляє в скруту, йдучи від­так до своєї загибелі.

10.  Доказом цього висунутого нами твердження може бути хоча б те, що найкращі закони видавали люди із середніх верств: напри­клад, Солон, як видно з його віршів, Лікург (царем він не був), Ха- ронд і багато інших. З цього зрозуміло, чому в більшості випадків державний лад буває або демократичним, або олігархічним. Серед­ній чинник у них дуже незначний; навпаки, провідну роль завжди відіграють або великі власники, або простолюд; і, належачи до сере­днього стану, вони й решта змагаються між собою за владу, так що в результаті утворюється або демократичний, або олігархічний лад.

Арістотель. Політика.

 

22