Главная->Філософія->Содержание->Платон - Антична філософія

Філософія Хрестоматія (частина 1)

Платон - Антична філософія

а

—    До речі, Сократе, — підхопив Кебет, — ця твоя думка згідна з одним твоїм твердженням, яке ти часто висловлював і яке, мабуть, є правильним, а саме: знання — це не що інше, як пригадування. Тобто те, що ми тепер пригадуємо, ми знали колись раніше. А це було б неможливо, якби наша душа не існувала десь колись, аж поки з’явилась на світ у людській подобі. Отже, це ще один доказ того, що душа безсмертна [.]

. Отже, якщо ми здобули це знання до народження і з ним при­йшли на світ, то, очевидно, ми знали й до народження, і зразу після народження не лише, що таке рівне, що більше й менше, а й усе ін­ше подібного зразка? Адже наше розмірковування стосується не лише, що таке рівне, що більше й менше, а й усе інше подібного зраз­ка? Адже наше розмірковування стосується не однієї тільки рів­ності, як однаковою мірою і пристрастю як такою, й доброго як та­кого, і справедливого, й священного; словом, як я вже зазначив, усього, що ми в своїх розмовах, і ставлячи питання, й відповідаючи на них, немов позначаємо печаткою буття як такого. Так що ми по­винні були одержати звідкись знання це все ще до народження.

—       Очевидно, так.

—       І якби ми одержали знання, не забували його в будь-якому випадку, то ми не тільки приходили б із ним на світ, а й зберігали б його протягом усього життя. Бо що таке «знати»? Здобути знання і вже не втратити його. А що таке забуття? Під ним розуміємо Сім- мію, втрату знання. Хіба не так?

—       Так, безперечно.

—       Отож, якщо, народжуючись, ми втрачаємо те, чим володіли до народження, а потім за посередництвом чуттів відновлюємо знання, яким володіли раніше, то хіба те, що ми називаємо пізнан­ням, не є відновленням знання, яке уже колись нам належало? І, на­зиваючи це «пригадуванням», ми, очевидно, вжили б правильну назву.

Платон. Федон.

—       Тож коли філософ спілкується з чимось божественним і впо­рядкованим, він, наскільки це можливе для людини, сам стає впоряд­кованим і божественним. А звести наклеп можна на нього завжди.

—       То правда.

—       Однак якби філософ, — сказав я, — був змушений спробува­ти внести до громадського й приватного побуту людей, окремо до їх звичаїв і характерів, щось із того, що, на його думку, є вкрай необ­хідним, щоб удосконалюватись не лише самому; як ти гадаєш, був би з нього непоганий творець розсудливості, справедливості і зага­лом громадської доброчесності?

—       Навіть дуже непоганий, — сказав він.

—    Тож вони все ще гнівалися б, коли б ми й далі наполягали, що поки рід філософів не стане володарями у державі, а державний устрій, який ми змалювали словами, набере реальних обрисів, доти ні для держави, ні для її громадян не буде спокою від нещасть.

Платон. Держава.

.Адже ви самі погодилися, що ті, хто помилявся у виборі між насолодою й стражданнями (а насолода і страждання — це добро й зло), помиляються через брак знання; і не тільки знання взагалі, а й, як всі раніше погодились, саме знання вимірювального мистецт­ва. А помилкова дія без знання, ви самі розумієте, є наслідком не­знання, так що поступка насолодам є найбільша дурість.

—    Отже, ви погоджуєтеся, — сказав я, — що приємне є добро, а прикрощі — зло?..

—    Що скажемо тепер, друзі, на таке: хіба не прекрасні всі вчин­ки, спрямовані на те, щоб жити безтурботно і приємно? А кожний прекрасний вчинок не є добрим і корисним?

—    Усі погодились.

—    Якщо приємне є добром, то ніхто, коли знає, або вважає, що щось інше, до того ж здійснене, краще від того, що він чинить, не буде робити того, що досі робив, маючи змогу робити щось краще. Творити щось нижче своїх можливостей це не що інше, як неуцтво, а творити щось понад свої можливості — це не що інше, як муд­рість.

Платон. Протагор.

 

21