Главная->Філософія->Содержание->Сфери буття людини

Філософія (частина 2)

Сфери буття людини

 

Буття людини охоплює різні сфери (аспекти, виміри), які тільки в єдності уможливлюють таку складну істоту, як людина. Як зазначалося, вона є передусім біологічним організмом, тілом. «Я» зливаюся зі своїм тілом, не існую поза ним. Однак «Я» не тільки тіло, «Я» ототожнюю себе також зі своїми переживаннями — думками, емоціями, спо­діваннями: «Я» думаю, хочу та ін. «Я», отже, зливаюся з моєю психікою (свідомістю). Крім цього, «Я» є членом су­спільства (сім'ї, робочого колективу, суспільних і політич­них організацій). «Я» є, наприклад, батько, викладач філо­софії. Тут «Я» ототожнює себе з певною соціальною роллю, задає соціальний вимір своєму буттю. І нарешті, «Я» може визначити себе як духовну (культурну) істоту. «Я» є носі­єм певних духовних цінностей — моральних, релігійних, правових, художніх тощо.

Отже, в бутті людини можна виділити такі сфери: тіле­сність, свідомість, соціальність і духовність.

Про те, що людське буття поєднує різні сфери, філо­софи та світові релігії проголошували давно. Так, Пла-. тон і Арістотель виділяли в людині тіло і душу. Згідно з християнством душа людини може причаститися до ду­ховності, й людське буття набуває тричленної структу­ри -- тіло, душа і дух. Таку структуру буття приписує людині М. Шеллер. З XIX ст. філософи і соціологи усвідомили, що соціальність є також невід'ємною сферою бут­тя людини.

До виникнення філософської антропології, яка вивчає структуру буття людини і взаємозв'язок між його сфера­ми, філософи, як правило, абсолютизували певний вимір людини. Так біологізаторські концепції (зокрема, ніцше­анство) надають перевагу тілу. Психологізаторські (психо­аналіз, феноменологія, екзистенціалізм) — психіці (свідо­мості). Соціологізаторські — абсолютизують соціальний вимір людини (марксизм, концепції, що зводять людину до Ното есопотісиз (людини економічної) та ін.). Культуро-логізаторські концепції розглядають людину як перед­усім релігійну, моральну чи правову істоту. Сюди ж мож­на віднести і визначення людини як пото Іисіез (людина, що грає), яка абсолютизує в людині здатність до гри, до освоєння світу за допомогою мистецтва. Слід зазначити, що класифікація людських істот як Ьото заріепз (людина розумна) також абсолютизує лише одну з психологічних здатностей людини.

Виміри, сфери буття людини існують у нерозривній єд­ності. Тільки уві сні чи за психічного захворювання лю­дина перетворюється на біологічний організм. А в нормі будь-який вияв людини включає майже всі виміри її бут­тя. Так, споживання їжі є задоволенням біологічних по­треб, але воно здійснюється за участю свідомості та куль­турних норм; кохання є соціальним почуттям, але включає тілесність людини і культуру -- один в коханій людині бачить вільну істоту, інший зводить її до речі.

Основою, на якій ґрунтуються інші сфери буття люди­ни, є тіло. Всі інші (свідомість, соціальність, культура) тіс­но пов'язані з тілом й зумовлені ним.

З усіх відношень, у які можуть вступати різні сфери буття людини, філософської антропології стосуються пе­редусім ті, в яких задіяна сфера тіла. Це відношення: тіло — психіка (свідомість), тіло — соціальність, тіло -культура. Інші відношення є предметом вивчення інших наук, які можна розглядати як відгалуження філософсь­кої антропології. Наприклад, відношення соціальності та свідомості вивчає соціологія.

Відношення між різними сферами буття людини пе­редбачають взаємовплив, взаємодетермінацію, тобто охоп­люють як прямий, так і зворотний вплив.

Тіло психіка (свідомість). Вплив тіла на свідо­мість можна охарактеризувати поняттями «умова — зу­мовлене». Тіло не є причиною свідомості (нею є суспільс-

364

Філософія людини

тво), але воно задає умови, параметри буття свідомості. Тіло укорінює свідомість в реальне буття. «Я» (свідо­мість) має реальне буття (займає місце в просторі) тільки завдяки тілу, якщо не брати до уваги релігійні та деякі філософські концепції (Платон, Декарт), які розглядали душу (свідомість) як окрему субстанцію, самостійний вид буття.

Тіло задає і часові межі буття свідомості. Вона проки­дається до життя в тілі й завершує (принаймні своє земне буття) в ньому.

Тіло зумовлює просторово-часову перспективу сприй­мання світу. Ближчі в просторі й часі предмети людина бачить чіткіше, ніж віддалені. Взагалі вона сприймає світ перспективно, з позиції місця (з квартири, Києва, Землі, Сонячної системи) і часу. Тілесна істота не може вискочи­ти з власного тіла і сприймати світ безперспективно. Цим сприймання світу людиною відрізняється від сприймання трансцендентального суб'єкта класичної філософії та без­тілесних істот (ангелів, демонів), якщо припустити їх іс­нування.

Тіло індивідуалізує «Я» людини. Завдяки тілу «Я» не є абстрактною людиною взагалі, а є чоловіком чи жін­кою, що має певний вік, зовнішній вигляд, набір хвороб тощо. Саме завдяки тілу людина відрізняється від інших людей, її впізнають.

У зворотному ракурсі (погляд на тіло з позиції свідо­мості) тіло постає як зовнішня обмеженість свідомості, як межа, поставлена людині її тілесними можливостями. Вона прагне подолати цю межу, їй (свідомості) хотілося б бути водночас у різних місцях, жити в різні часи, бути всемо­гутньою та ін.

У свідомості людина прагне бути мало не Богом. Для подолання меж, заданих тілом, свідомість створює тех­ніку, яка посилює її могутність, медицину, що розши­рює часові межі буття, науку, яка долає перспективізм її сприймання світу.

Традиція, згідно з якою тіло розглядається як обме­женість (темниця) душі, йде від Платона і християнства. Вона засвідчує справді діалектичну ситуацію: те, що при­в'язує людину до життя, що вкорінює в нього, неминуче обмежує її.

Тіло соціальність. У контексті тілесності й соці­альності також виникають філософські проблеми. У ситу­ації, за якої тілесність визначає соціальність, тіло є основою конституювання (формування) таких соціальних груп, як

філософська антропологія

365

діти, юнаки, дорослі, літні люди, жінки, чоловіки, інваліди та ін. Кожну з них можна досліджувати під кутом зору філософської антропології.

Наприклад, особливістю молодої людини є те, що во­на статево (біологічно) дозріла (почувається дорослою), а соціальне ще незріла — не має професії, не може матері­ально утримувати сім'ю, вкрай обмеженим є її життєвий досвід. Між статевою і соціальною зрілістю молоді в су­часному суспільстві існує розрив, якого не було (або він був невеликим) у традиційному суспільстві. Цим зумов­лена соціальна неусталеність молоді, вразливість її психі­ки, схильність до асоціальних дій. Дехто так зживається з роллю молодого, що до сивини не може вийти з неї. Це явище має назву «інфантилізм». Воно зумовлене неба­жанням молодої людини брати на себе соціальні обов'яз­ки, зумовлені її віковим статусом.

Іншим прикладом є так звана феміністична пробле­ма. Жінка, яка на рівні свідомості почувається вільною особою і, отже, рівноправною з чоловіком, яка більшість соціальних обов'язків виконує на рівні з чоловіком, роз­глядається суспільством як другорядна істота, зазнає дис­кримінації за статтю. Це виявляється в обмеженні до­ступу жінок до престижних занять (зокрема керівних), і в оцінці жіночої статі у культурі загалом. Так, в євро­пейській культурі, згідно з біблійною традицією, жіноча стать оцінюється як гріховна, оскільки через Єву гріх увійшов у цей світ.

Відношення тіла і соціальності має і зворотний ас­пект — підхід до тіла з позиції соціального. Під соціаль­ним кутом зору тіло постає насамперед як здоров'я люди­ни, тобто як здатність виконувати певні соціальні обов'яз­ки, здатність забезпечувати власне існування. Турбота про здоров'я, свідоме ставлення до власного тіла є ознакою ци­вілізованості суспільства.

Останніми роками у перспективі відношення «соці­альність — тіло» виникли нові проблеми, пов'язані з транс­плантаційною медициною, евтаназією (добровільним від­ходом з життя за допомогою медика) та ін. Суть пробле­ми зводиться до питання, в який тип соціальних відносин вкладається ставлення людини до її тіла. «Ким є людина Щодо власного тіла —господарем чи орендарем?» —так формулює питання сучасний український дослідник В. Шкода. Якщо господарем, то вона має право на торгів­лю своїми органами і евтаназію. Якщо ні («не вона дала життя своєму тілу й не їй належить право позбавляти

366

Філософія людини

його життя» — така позиція християнської етики), то її ставлення до тіла має бути цілком іншим. Ці непрості питання широко дискутуються світовою громадськістю, їх вивчають філософія медицини та біоетика.

У політиці тіло також відіграє певну роль. Традицій­но претендент на найвищу державну посаду має бути фо­тогенічним, імпозантним.

Тіло культура. Це відношення між сферами буття людини також є двоаспектним: можна стверджувати про вплив тіла на культуру і навпаки.

Так, мистецтво — хореографія, скульптура, архітекту­ра, живопис, поезія, театр та інше можливе завдяки тому, що тіло людини «вміє» рухатися, чути, бачити, говорити. Навіть особливості видів мистецтв зумовлені значною мі­рою різними тілесними здатностями людини.

Ознакою творів мистецтва є їхня співмірність з тілом людини, гармонія з ним. Так, основою музики, орнамен­ту, поезії є біоритми (для інших істот, наприклад слона і бджоли вони, напевно, інші), а танець взагалі є виявом ритміки тіла. Співмірні людському тілу й архітектура, скульптура. Хмарочоси та єгипетські піраміди вражають наше сприймання, але, не будучи співмірними нашому тілу, не сприймаються як прекрасні.

Певною мірою вплинуло тіло і на релігійні уявлення. Міфологічні боги антропоморфні, а християнський транс­цендентний Бог для того, щоб стати близьким, співмір-ним людині, втілився в образі людини. У мусульманстві Бог, є найбільш трансцендентним (не має ні образу, ні іме­ні), між ним та людиною тілесним посередником висту­пає Мухаммед. А Будда взагалі вважається Богом-людиною.

Тіло конституювало й інші релігійні уявлення. Зокре­ма, християнство, визнаючи душу чимось окремим від ті­ла, вважає, що перед Страшним судом мертві воскреснуть у плоті. Наявність тіла в останньому акті людської драми не випадкова: справжніх страждань (пекло) і справжньо­го блаженства (рай), які б не були пов'язані з тілом, хрис­тиянство не уявляє.

Тіло та його потреби зумовили мораль. Мораль і близьке до нього право спрямовані на приборкання зоологічного індивідуалізму. Виконання правових норм гарантується силою, яка, зокрема, передбачає тілесні покарання (ув'яз­нення).

Співмірною, узгодженою з тілом є також техніка, адже технікою людина керує завдяки тілу. Вона є певною мі-

філософська антропологія

367

рою продовженням тілесних здатностей людини: посилює здатності рухатися, копати, піднімати тягар, різати і навіть думати.

Навіть в науці, зокрема в фізиці, простежується роль тіла, що зумовило поділ фізики на вчення про світло, звук, теплоту.

Отже, тіло людини відіграло істотну роль у формуван­ні культури. Культуру загалом можна розглядати як штуч­ний, створений людиною світ, співмірний, згармонізований з людиною (її тілом).

Існує і зворотний вплив культури на тіло. Культура існує як певна символічна система, яка кожному включе­ному в неї предмету надає свого відмінного від природно­го, значення. Так відбувається і з тілом людини, включе­ним у культуру. Воно набуває культового неприродного значення. Цим зумовлені заборона канібалізму, похован­ня тіла, поклоніння мощам, татуювання, прикрашання тіла та ін. Від народження, коли немовля обгортають «крижмою» - - полотном, що символізує його перехід із світу природи у світ культури, тіло людини потрапляє в новий світ, в якому його діяльність регламентується не природним, а культурним чином.

Загалом структура сфер буття людини (тіло -- свідо­мість — соціальність — культура) відкриває доступ до ро­зуміння багатьох явищ людського життя.

Запитання. Завдання

1. Охарактеризуйте основні філософські проблеми антропогенезу.

2. Чи культура є причиною трансформації людини в біологічно не­повноцінну істоту, чи біологічність людини є причиною виникнення куль­тури? Доведіть дилему.

3.  Чому праця людини безпосередньо пов'язана з мисленням? Ваші аргументи.

4. Чи є людина лише соціальною істотою? Яке місце в людській сутності має біологічний фактор? Обгрунтуйте свою позицію.

5. Як взаємопов'язані знаряддя праці людини і виникнення сус­пільства?

6. Охарактеризуйте основні виміри свідомості.

7.  Яка роль «біологічності» та «соціальності» у виникненні свідо­мості?

8. Прибічником яких (і чому?) концепцій свідомості ви є: індивіду­алістичних чи колективістських?

9. Які форми має людське буття?

10. Покажіть специфіку духовного буття людини.

368

Філософія людини

філософія культури

369

Теми рефератів

1. Людина як предмет філософії.

2. Філософія і проблема генезисулюдини.

3. Філософія як самоусвідомлення людини.

4. ідеал людяності і цінність людського життя.

5. Духовність як засіб і сенс життєдіяльності людини.

6. Життя як проблема людської рефлексії.

7. Свідомість, самосвідомість, підсвідомість: форми прояву і пробле­ма взаємозв'язку.

8. Аналіз свідомості у феноменології.

9. Масова свідомість: закономірності та деформації. Феномен на­товпу.

Література

Брюнинг В. Философская антропология // Западная философия (итоги ты­сячелетия). — Екатеринбург, 1997.

Гаврюшин Н. К. Самопознание как таинство // Вопросы философии. — 1996. — № 5.

Лой А. М. Проблема свідомості: історичність досвіду //Філософська і соці­альна думка. — 1992. — № 7.

Налимов В. В. Спонтанность сознания. — М., 1989.

Ортега-и-Гасет X. Человек и люди // Избранные труды. — М., 1997.

Фрейд 3. Психология бессознательного. — М., 1989.

Шелер М. Положение человека в космосе // Избранные произведе­ния. — М., 1994.

Шпет Г. Свідомість та її власник // Філософська і соціальна думка. — 1993. — № 4.

 

 

8