Главная->Філософія->Содержание->Біологія і культура в генезисі людини

Філософія (частина 2)

Біологія і культура в генезисі людини

 

Розглядаючи співвідношення органічної (генної) і куль­турної еволюції людини, слід брати до уваги такі біологі­чні відмінності людини від тварини, які були помічені вче­ними на початку XX ст.

1.  Дитина людини, порівняно зі звірятами, народжу­ється неготовою до самостійного життя, її органи не мають чіткої програми поведінки, відсутня спеціаліза­ція щодо пристосування органів до зовнішнього світу. В неї малий набір інстинктів і немає вродженої програми взаємодії органів. (Вона, наприклад, навчається ловити кульку ручкою, тобто узгоджувати перцепцію (образ пред­мета) і рухи рукою.) Дитина подібна до ембріона, в яко­му ще не спеціалізувалися функції, не утвердилися ін­стинкти.

2.  Період статевого дозрівання людини в три-чотири рази триваліший, ніж у найближчих до неї приматів. Це явище має назву ретардації (запізнення).

Доцільність цих особливостей очевидна. Дитина наро­джується з пластичною (незатверділою) біологією для то­го, щоб засвоїти «іншу природу» -— культуру. Ослаблений біологічний код передбачає необхідність засвоєння соці­ально-культурного коду. Рука не має чітко спеціалізова­ної програми дії, як, наприклад, передня кінцівка мавпи. Рука навчається діяти. Вона буде діяти«за наказами», тобто за культурною програмою. Саме тому вона може виконувати найрізноманітніші трудові операції, може роз­винутися в руку віртуоза-музиканта, хірурга та ін.

Доцільність ретардації також очевидна. Помічено, що тварини легше «навчаються» (виробляють умовні рефлек­си) в період достатевого дозрівання, коли їхня психіка пластична, менш консервативна. Отже, природа мовби спе­ціально розтягнула його, щоб дитина могла засвоїти куль­туру. І справді, саме в цей період вона формується як лю­дина — засвоює мову, мораль, навчається оперувати зна­ряддями праці. Цей період іще називають первинною соціалізацією. Існує певна узгодженість (координація) біо­логічного «дозрівання» і засвоєння елементів культури на зразок заздалегідь установленої гармонії. До року дитина^ спинається на ноги, до двох -- починає говорити, трохи пізніше вчиться справляти свої життєві потреби. І знання відповідно до його складності засвоюються, як правило, в певному віці. Діти, потрапивши маленькими до звірів, на­віть якщо з 10—12 років знову починають жити серед

людей, практично залишаються звірами, оскільки час для формування їх як людей було втрачено. Отже, ретарда­ція є доцільною, бо коли б людина відтворювала собі по­дібних з 3—4 років, вона не могла б стати культурною істотою.

Людина від природи не є твариною, або, як висловлюва­вся Ф. Ніцше, вона є «зіпсованою твариною». Порівняння зазначених вище особливостей біології людини і особли­востей тварини дали підставу німецькому мислителю Ар­нольду Гелену (1904—1976), який розробляв проблеми фі­лософської антропології, для висновку, що культура ніби запланована (передбачена) в біології людини. При цьому культура не є надбудовою над біологічною природою лю­дини, а формується в узгодженні з нею. Дитина спинаєть­ся на ноги, бо така можливість закладена в будові її ске­лета, вона може заговорити, бо її гортань пристосована (за­планована) до артикуляції звуків тощо.

Які можливі пояснення подібного органічного поєд­нання біології та культури в людині?

Спроби осмислити проблему людини, керуючись не ві­рою, а розумом і фактами, а саме на цьому ґрунтуються науковий і філософський підходи, — виводять на одну з двох відповідей.

1.  Зачатки трудової діяльності в поєднанні з природ­ним добором зумовили трансформацію природи людини. Такого погляду дотримується марксизм. Він викладений у праці Ф. Енгельса «Роль праці у перетворенні мавпи в людину». Аргументом на його користь є явище домести­кації - - зміни природи тварин під впливом їх одомаш­нення. Собаку і вівцю людина приручила приблизно 12 ти­сяч років тому, і вони суттєво змінили свою природу порів­няно з їхніми дикими родичами. А людина «одомашнює» себе вже не менше трьох мільйонів років.

Однак генетики висувають серйозні аргументи проти такого пояснення. На їхню думку, радикальна зміна при­роди людини не могла відбутися на основі природного до­бору чи впливу культури, тому вони сформулювали іншу точку зору.

2.  Зміни природи людини зумовлені сильними мута­ціями (відпрацьовуються ймовірні механізми, що спричи­нили неспеціалізований стан органів дитини при народжен­ні, а також ретардацію). У результаті цих змін людина, будучи беззахисною і немічною, могла вижити тільки не­традиційним способом — через використання знарядь пра­ці та створення світу культури.

358

Філософія людини

філософська антропологія

359

Якщо в першій концепції культура розглядається як причина трансформації людини в біологічно неповно­цінну істоту, то в другій, навпаки, біологічна неповноцін­ність людини є причиною виникнення культури, вона по­стає як компенсація цієї ущербності. Яка з цих концеп­цій більш істинна, чи, можливо, вони підступаються з різних боків до істини - - на це запитання палеонтоло­гія (наука про історичний розвиток організмів у взаємо­зв'язку з навколишнім середовищем) і біологія людини ще не дали остаточної відповіді. Та й, зрештою, це не проблема філософії.

Перехід від тваринної істоти до істоти культурної пе­редбачає наявність певних біологічних передумов:

—  культура може існувати лише в спільноті, яка за­безпечує неперервний процес самовідтворення культури. Це означає, що наші далекі тваринні предки повинні були жити стадами. До речі, життя термітів чимось дуже подіб­не до життя суспільства: в ньому існує біологічна ієрархія, своєрідний «поділ праці». Тобто уже сама організація біо­логічної спільності в чомусь ніби вивершується над біоло­гічним рівнем;

—  основою культури є розум, а його передумовою  -високорозвинутий мозок, який визначає здібності істо­ти. Логічно припустити, що в наших тваринних предків мозок був значно розвинутіший від інших тварин;

—  культура це діяльність, праця, вона передбачає застосування знарядь праці. А це можливе лише за пев­ної будови «робочих органів». Дельфіни і свині — досить здібні біологічні істоти, але через відсутність придатних кінцівок не можуть продукувати культуру і створити світ культури. Хобот слона може маніпулювати речами, але його можливості обмежені.

Отже, «місточок», через який наші тваринні предки пе­ребралися в царство культури, був дуже вузьким, передба­чав збіг багатьох сприятливих випадковостей.

Незалежно від світоглядних засад більшість дослідни­ків вважає, що праця (цілеспрямована діяльність) відігра­ла фундаментальну роль у формуванні особливого відно­шення людини до світу і до самої себе.

А. Гелен стверджував, що дія (а його розуміння дії, тотожне праці) може бути відправним пунктом у розу­мінні людини: «Всю організацію людини можна зрозумі­ти, виходячи з дії... Під дією слід розуміти передбачувану спрямовану зміну дійсності, а сукупність змінених таким чином фактів... слід назвати культурою».

Праця суттєво змінила відношення предків людини до світу. Відомо, що тварина живе у вузькій екологічній ніші, її органи спеціалізовані та пристосовані до зовнішнього се­редовища, яке є ніби продовженням її тіла. Тварина реагує лише на сприятливі або небезпечні для неї подразники се­редовища. Всі інші залишаються поза її увагою.

Для людини, завдяки здатності планомірно перетворю­вати навколишні речі, не існує нейтральних подразників чи речей. Все (камінь, дерево, рослина тощо) може безпосеред­ньо чи опосередковано бути придатним для виготовлення знарядь, одягу, їжі. Людина, як висловився засновник філо­софської антропології М. Шел ер, на відміну від тварини, «відкрита світу», вона «має світ». Вона не включена у світ як його органічна частина, а підноситься над світом, між нею і світом існує своєрідна дистанція.

Дещо по-іншому осмислює специфіку людського від­ношення до світу Гелен. На його думку, людина створила своїм середовищем сферу культури, її відношення до світу опосередковане культурою. Завдяки цьому людина освої­ла майже всю земну кулю і навіть вирвалася за межі Зем­лі. Вона не цілком залежить від природного середовища, тому що захищена штучним середовищем — сферою куль­тури, її «відв'язаність» від середовища існує не лише прак­тично, а й у думках. Подумки людина здатна подолати обмежені просторово-часові параметри свого буття в на­вколишньому світі. Вона є істотою, «якій відкрита вся по­внота простору».

Праця безпосередньо пов'язана з мисленням. Тварина знає світ тільки крізь призму своїх фізіологічних інтере­сів. Вона не знає речей самих по собі, вона «знає» себе в речах: проектує речі на себе, на задоволення своїх біологіч­них потреб. Людина завдяки використанню знарядь праці знає об'єктивні властивості речей, знає їх такими, якими вони є самі по собі безвідносно до її потреб. В праці люди­на застосовує річ проти речі (Гегель вбачав у цьому «хит­рість розуму»). Так, при застосуванні каменя проти дере­ва первісна людина дізналася, що камінь твердіший за де­рево. У цьому знанні зафіксоване відношення самих речей, а людина вилучена з нього. Мислення людини оперує об'єк­тивними властивостями речей.

Певне знання властивостей речей і вміння оперувати ними («технічне мислення») у зародку притаманне твари­нам. Імовірно, воно тривалий час було властиве і предкам сучасної людини до появи мислення у мовній формі. Так принаймні вважають сучасні дослідники.

360

Філософія людини

філософська антропологія

361

Праця зумовила й зміну відношення людини до самої себе. Тварина спонукається до дії (пошуку їжі тощо) ли­ше під безпосереднім тиском потреб. Людина виготовляє знаряддя і тоді, коли вона сита (за відсутності потреб), і тоді, коли голодна. Вона тамує голод, але працює над зна­ряддям. Це свідчить, що людина піднялася над своїми по­требами, навчилася дисциплінувати їх, бути певною мірою їх господарем. Здатність людини підноситися над собою (своїми біологічними потребами) дала підставу німецько­му філософу Гельмуту Плесснеру (1892—1985) назвати її ексцентричною істотою: «Якщо життя тварини центрич­не (злите з її тілом), то життя людини ексцентричне, вона не може порвати центрування, але одночасно виходить із нього назовні».

Істота, яка взяла в руки камінь, стала загрозливою не лише тваринам, а й собі. Адже камінь є не тільки знаряд­дям праці, а й зброєю. В природі тварини одного виду, як правило, не знищують одна одну, оскільки це суперечить виживанню виду. Цьому підпорядковані певні інстинк­тивні механізми. У вовків, наприклад, під час гризні до­статньо слабшому відкрити найвразливіше місце (горло) і сильніший відпускає його. Це діє як сигнал — «здаюсь».

Мавпи, як і далекі предки людини, не мали особливих природних «озброєнь» для заподіяння смертельних уда­рів собі подібним. У тваринному стаді діє право сильного. Воно має ієрархічну структуру, і поведінка кожного в ньо­му залежить від місця в цій структурі.

Коли жива істота «взяла камінь» (штучне знаряддя взагалі), вона вийшла за межі природи не лише як середо­вища — вона зруйнувала природу і як природний стан відносин у стаді, який забезпечував виживання в ньому всіх. Адже знаряддя як зброя були задіяні в боротьбі за самок і їжу, тобто використовувалися проти членів стада. Сучасне «високоцивілізоване» суспільство щодо цього не надто віддалилося від таких виявів поведінки: найновіші науково-технічні досягнення застосовуються передусім як зброя для знищення собі подібних.

Природа не передбачила механізмів, які могли б захис­тити істоту, що «взяла камінь» (озброєну неприродним чи­ном), саму від себе. Голими руками людині важко вбити^ людину: під час боротьби агресивність спадає, а відчайдуш­ні крики жертви «вмикають» у сильнішого психологічні механізми жалю. Каменем або ножем вбивають за мить.

Природні механізми погашення агресивності не всти­гають «увімкнутися». Сучасна техніка робить миттєвим

акт знищення людей, дистанціює вбивцю й жертву. Одним натисненням кнопки можна приректи на смерть тисячі і навіть мільйони людей. І це може зробити навіть людина, яка не переносить на вигляд крові. Тому завдяки «зна-ряддю-зброї» первісна людина стала ворогом передусім сама собі, вона почала знищувати своїх родичів. Знаряддя створили загрозу її існуванню.

Застосування знарядь підриває і право сильного. Завдяки техніці відмінність між сильним і слабшим зникла: достат­ньо сильному відвернутися чи не помітити — і він отримає каменем по голові. Отже, застосування «знарядь-зброї» у внутрішньостадійній боротьбі зруйнувало сформовані при­родою відношення у стаді. І тому первісна людина постала перед дилемою: вижити, сформувавши відносини, відмінні від тих, що панують у природі, або загинути.

Людська спільнота відрізняється від стада передусім принципово іншими внутрішніми відносинами. Стадо струк-турується ієрархією сили. В ньому діє закон виживання сильного: виживе він -- збережеться рід. Людська спіль­нота керується мораллю, яка у найпростішій своїй формі охоплює життєво необхідні вимоги, насамперед заборону вбивств, інцесту (заборона шлюбів і статевих стосунків між батьками і дітьми, братами і сестрами), обов'язок до­помагати родичам. Вважають, що ці норми моралі виник­ли для регулювання відносин, що сформувалися у зв'яз­ку із застосуванням знарядь. За словами Гелена, неуста­леність людини як діючої істоти потребувала дисципліни, що виникла насамперед у формі моралі.

Не випадково першою вимогою є заповідь «не убий». Вона найтісніше пов'язана з небезпекою, що виникла у зв'язку із застосуванням знарядь як зброї у суперечках і спрямована на приборкання зоологічного індивідуалізму. Вбивство братом брата (Каїн та Авель) засуджується як найбільший гріх.

Людська спільнота істотно відрізняється від стада і щодо статевих стосунків. У стаді існує ендогамія, тобто потомство відтворюється на основі внутрішньостадних статевих зв'язків, а в суспільстві — екзогамія (зовнішні для роду зв'язки) або агамія (заборона шлюбів між близь­кими родичами). Етнографи спочатку вбачали в забороні інцесту здогад наших далеких предків стосовно неспри­ятливих наслідків кровозмішування. Однак згодом вони відкинули цю гіпотезу: первісна людина не завжди усві­домлювала навіть зв'язок між статевим актом і наро­дженням дитини.

362

Філософія людини

філософська антроп

363

В основі заборони статевих зв'язків між близькими родичами були постійні сутички за володіння особами жіночої статі у первісному стаді, які через застосування знарядь спричиняли непередбачувані наслідки, постійно тримали стадо в напрузі, руйнували його здатність про­тидіяти зовнішній агресії.

Регулювання статевих відносин зумовило до створен­ня шлюбу, завдяки якому людина окультурила один із найсильніших своїх інстинктів. Завдяки цьому виник рід — спільнота, заснована на природних зв'язках (його члени споріднені по крові), але відношення в якій регулю­ються мораллю. У процесі розвитку роль першого чинни­ка (крові) у формуванні спільнот послаблювалася. На пе­редній план вийшли економічні та культурні чинники, а надприродні норми регулювання відносин, які започатку­вала мораль, зростали. Завдяки цьому почало формувати­ся суспільство.

 

 

7