Главная->Філософія->Содержание->Філософія історії

Філософія (частина 2)

Філософія історії

 

461

лів. Для цього розум мусить постійно мислити, а не бути бездіяльним.

Творчо підходячи до ідей Шіллера, Фіхте, Шелінга, Ге­гель поєднав їх у струнку, уніфіковану, логічну теорію, за­сновану на основоположних принципах тотожності й діа­лектики саморозвитку духу — розуму і наявного буття в їх проекції на історію. Його філософію історії цілком за­кономірно характеризують такі прикметні риси:

—  визнання історії людства як специфічної данності, що відрізняється від природи як процесу. Якщо природа е процесом циклічним, то історія ніколи не повторюється, а рухається по спіралі, набуваючи щоразу нового вияву;

— вся історія є історією думки. Тому завдання істори­ка — не знання того, що люди робили, а пізнання, розу­міння того, що вони думали під час своїх дій;

—  головною пружиною історичного процесу є розум. Кожна історична особа в кожній історичній ситуації мір­кує і діє настільки розумно, наскільки вона здатна роби­ти це в даній ситуації. І ніхто інший не спроможний зро­бити більше. Тобто розум, плани якого реалізуються в історії, є не абстрактним розумом природи або трансцен­дентним божественним розумом, а розумом людським, ро­зумом обмежених осіб;

—  оскільки вся історія є історією думки і засвідчує саморозвиток розуму, історичний процес у своїй основі, у своєму внутрішньому єстві — це логічний процес. За Ге­гелем, дії людей, з яких і складається історія, двоаспект-ні, мають внутрішні та зовнішні сторони. Ззовні вони є просто подіями, співвіднесеними між собою у просторі та часі, а всередині — думками, поєднаними одна з одною логічними зв'язками, що і надають історичному процесу відповідної якості;

— визнання того, що історія закінчується не в майбут­ньому, а в теперішньому часі. Філософія історії, з точки зору Гегеля, є історією, що розглядається під філософсь­ким кутом зору - - зсередини. Однак історія не має по­вних відомостей про майбутнє. І що більш по-філософсь­кому історик аналізує історію, то виразніше усвідомлює, що майбутнє є і завжди буде для нього закритою книгою. Тому й історія мусить закінчуватися теперішнім часом. Та це не унеможливлює майбутній прогрес, а лише засві­дчує, що теперішній час є фактом усвідомлення того, що невідомо, яким буде цей майбутній прогрес.

«Філософія історії» Гегеля, попри обмеження поля її дослідження політичною сферою, наявність у загальній

схемі елементів схоластики (суб'єктивний добір фактич­ного матеріалу на догоду логічній конструкції), ігнору­вання нелінійного розвитку людства, мала безперечні здо­бутки. Йдеться про вироблення Гегелем процесуального поняття історії, створення всезагальної, логічної її моделі на основі загальних закономірностей, розробку проблеми співвідношення необхідності, випадковості та свободи, фор­мування ідеї громадянського суспільства і правової дер­жави. Вони істотно вплинули на розвиток світової філо­софсько-історичної думки, сприяли поступові філософії істо­рії, більш чіткому окресленню її предмета. Ним є іманентна логіка всесвітньої історії, аналіз її сутності, внутрішнього існування, механізмів функціонування і розвитку. Філо­соф історії, абстрагуючись від конкретних суспільних явищ, піддає своєрідному синтезу все людство, виокремлюючи в ньому певні загальні закономірності, риси і властивості, ха­рактерні конкретним соціальним організаціям, які вияв­ляються залежно від історичних обставин, конкретної си­туації та природних умов. У цьому аспекті філософія істо­рії має багато спільного з історією як наукою, поза досягненнями якої вона не може розвиватись, оскільки її теоретичні узагальнення неможливі без знань конкретних фактів і конкретної дійсності. Тому філософія історії по­стійно звертається до результатів історичної науки. Однак історія та філософія історії не тотожні, між ними існують істотні відмінності. Історія розглядає кожний соціальний організм у всіх його виявах, акцентуючи на його специфіч­них характеристиках, а філософія історії осягає людство в цілому, апелює до універсальних рис і властивостей, веде пошук передусім того, що об'єднує всі соціальні організми, що властиве всім людським співтовариствам. Якщо істо­рію неможливо уявити без хронологічного перебігу подій у різних куточках планети, то філософія історії абстрагу­ється від них, оскільки її цікавлять глибинні суспільні про­цеси та їхні закономірні рушії.

Іноді філософію історії ототожнюють із соціологією з огляду на те, що вони мають спільний об'єкт вивчення — людське суспільство. Так, на думку німецького філософа П. Варта, існує тільки одна наука про долю людства, хоч як би називали її — соціологією, філософією суспільства чи філософією історії. Однак так думають далеко не всі.

М. Вебер, зокрема, вважає, що соціологія розглядає соціальні дії, соціальні відносини, поведінку, звичаї, пра­гнучи зрозуміти, пояснити, інтерпретувати їх. Соціолог П. Сорокін стверджує, що соціологія вивчає явища взає-

462

Філософія і суспільство

модії людей, а також явища, які є результатом цієї взає­модії (тобто головну увагу приділяє питанням соціальної дії та соціальної взаємодії, що відбуваються у конкретних соціальних групах, колективах, державі), а філософія істо­рії вивчає суспільство як універсальний об'єкт з універса­льними характеристиками (тобто спрямовує свій погляд на суспільство взагалі).

Та все ж філософію історії та соціологію є підстави вва­жати взаємодоповнюючими науками. Так, філософія істо­рії потребує конкретного соціологічного матеріалу, на під­ставі якого робить універсальні узагальнення і висновки стосовно історичного процесу. Відтворення нею процесу історії з урахуванням законів розвитку суспільства як со­ціального організму, що належить до компетенції соціоло­гії, вберігає історико-філософське знання від релігійно-містичного провіденціалізму (передбачення) і від схолас­тики логічного конструювання, властивої, наприклад, Гегелю, О. Конту. Соціологія, у свою чергу, активно вико­ристовує філософію історії як методологічний принцип до­слідження суспільних процесів і феноменів.

За змістом і проблематикою дослідження філософія історії досить близька соціальній філософії, зміст якої становлять загальні закони розвитку і функціонування суспільства, питання прогресу і регресу в історичному процесі, періодизація і типологізація в історії, матеріаль­не і духовне життя людей тощо. Однак і філософія істо­рії не обминає ці проблеми. Відмінність між ними вияв­ляється здебільшого у методах дослідження суспільного життя. Філософія історії розглядає історичний процес як розвиток соціуму у тривалому часовому періоді, а соціаль­ну філософію цікавлять завершені, готові процеси. Отже, філософія історії розглядає суспільство в динаміці, а со­ціальна філософія — у статиці.

Аналізуючи під властивим тільки їй кутом зору істо­ричний процес, філософія історії розв'язує одну з основ­них проблем — теоретичну реконструкцію історичного минулого через моделювання культурно-історичного пли­ну суспільства у формі часових цілісних символічних конструкцій. В її арсеналі -- широкий набір теорій, за­снованих на різних принципах систематизації емпірич­ного матеріалу, різних схемах розвитку людства, моде­лях структуризації світової історії, які можуть бути зве­дені до двох основних типів:

1. Теорії, в межах яких здійснюється поділ історії на стадійно загальні для всього людства етапи.

філософія історії

463

2. Теорії, що визнають поліваріантність, циклічність історичного розвитку різних народів, певних регіонів.

їм відповідають дві найзагальніші моделі світового іс­торичного процесу — лінійна і нелінійна, які протягом тривалого часу визначають розуміння людьми свого ми­нулого, сучасного і майбутнього.

 

 

26