Главная->Філософія->Содержание->Малі та середні соціальні групи

Філософія (частина 2)

Малі та середні соціальні групи

 

Малі соціальні групи

Групоутворюючою ознакою малих соціальних груп є наявність безпосередніх контактів та емоційних зв'язків, завдяки чому члени групи володіють розвиненим почут­тям належності до неї. Характерними рисами малої со­ціальної групи є: нечисленність складу, просторова бли­зькість учасників, тривалість існування; спільність тру­дових цінностей, норм і зразків поведінки, добровільність вступу до групи.

Малі соціальні групи (мікросоціальні спільноти) спільноти, які об'єднують незначну кількість людей (до кількох десятків) на основі безпосередніх тісних контактів, стійкого спілкування, певних цін­ностей і норм поведінки.

Різновидом малої соціальної групи є так звані первинні малі групи. Цей термін запроваджений американським со­ціологом Ч. Кулі. Прикметною ознакою цих груп, за Кулі, є тісні й безпосередні зв'язки та співробітництво їх учасників на основі високого рівня емоційності. Прикладом первин­них соціальних груп є сім'я, «ігровий майданчик», сусіди. Вони є універсальними, притаманними всім часам і всім стадіям розвитку, формування соціальної природи індивіда, дають найперший і найповніший досвід соціальної єдності, яка ґрунтується не на абстрактній, а на живій, чуттєво-емо­ційній основі. Через первинну групу здійснюється соціалі­зація індивідів, засвоєння ними зразків поведінки, соціаль­них норм, цінностей та ідеалів. Такі групи виконують роль первинної ланки у зв'язках між суспільством і особою. Че­рез них людина усвідомлює свою належність до певних соці­альних спільнот, бере участь у житті суспільства.

Якщо мала соціальна група формується й функціонує відповідно до офіційно визначених цілей, якщо безпосеред­ню основу міжособистісних контактів становить виготов­лення певного продукту або досягнення якоїсь іншої ме­ти, то вона є формальною, або офіційною. Вона, як правило, Діє у межах функціонування вищої за рангом спільності, тобто є офіційною частиною певної трудової або громадсь­кої організації, їх чисельність, структура, стосунки між учасниками групи, права і обов'язки визначаються й регу­люються офіційними положеннями, інструкціями, стату­тами, нормами та ін. Об'єднаннями такого ґатунку є пер­винні виробничі об'єднання (бригади, ланки, лабораторії), студентські групи, шкільні класи тощо.

444

Філософія і суспільство

Коли ж група не має офіційного, юридичне зафіксова­ного статусу, а стосунки в ній не формалізовані в норматив­них актах і мають характер природних людських стосун­ків, то така група є неформальною. Виникають і функціо­нують вони на основі спільності та інтересів, цінностей, особистих симпатій, любові, товариськості тощо (товарись­кі, сусідські компанії, спільноти ровесників, угруповання типу рокерів, металістів, панків тощо).

Малі соціальні групи мають лідера — особу, здатну впли­вати на членів групи, здійснювати контроль і координацію спільної діяльності для досягнення мети. Лідер, як і гру­па, може бути формальним і неформальним. Формальний призначається «зверху», часто без погодження з думкою відповідної спільноти, яку він має очолити. Неформаль­ний добровільно визнається групою, оскільки виокремлю­ється з-поміж інших своїми особистими якостями, вмін­ням організувати і спрямувати діяльність групи, впливати на її учасників особистим прикладом чи авторитетом.

Роль мікросоціальних груп як суб'єктів суспільного розвитку не досить відчутна, навіть незначна, але у фор­муванні особистості вона не просто вагома, а здебільшо­го — визначальна, особливо якщо взяти до уваги сім'ю — найважливішу форму організації життя людей. Адже людина народжується в сім'ї як особистість, навчається мистецтву людських стосунків на різних рівнях буття і в різних сферах діяльності, готується до майбутньої ролі чо­ловіка або дружини, батька або матері тощо. Стосунки в сім'ї (між батьками і дітьми, братами і сестрами) готують молодь до різноманітних складних і суперечливих суспіль­них стосунків. Водночас, суспільні зміни спричиняють змі­ну й сім'ї — її форми, структури, впливають на особливо­сті сімейних стосунків. Це дало підстави для твердження про сім'ю як мікросоціум (мале суспільство), що засвідчує нерозривну єдність сім'ї і суспільства.

Сім'я як мікросоціапьна група соціально-біологічна спільнота, що існує на основі шлюбних зв'язків, кровної спорідненості або всиновлен­ня, яка регулює стосунки між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми й відповідає за виконання притаманних їй різноманітних функцій. Як спільнота сім'я така ж давня, як і сама людина. Вона пройшла довгий шлях історичного розвитку, в проце­сі якого видозмінювались внутрішні стосунки в ній, набу­ваючи різноманітного ціннісного впливу. Через відсутність безпосередніх доказів генезису сім'ї, особливо її онтологіч­них засад, цей процес є дуже складним для вивчення. Тому більшість суджень про витоки сім'ї є здебільшого здогадом,

Основні засади філософського розуміння суспільства...                               445

який лише певною мірою відображає реальні події. Біль­шість дослідників вважає, що сім'я як історичне явище в своєму розвитку пройшла кілька етапів, форм, їй переду­вав період проміскуїтету (лат. рготізсипз -- змішаний, спільний) -- стадія нічим не обмежених статевих зносин у первісному суспільстві (полігамія), яку інколи ще назива-лэть «стадією зоологічного індивідуалізму».

Первинною формою сім'ї вважають кровноспоріднену (кровнородинну), яка складалась із кровних родичів -батьків і дітей, між якими були заборонені статеві зв'яз­ки. Такі табу давали змогу уникати кровозмішання, сприя­ли народженню здорового і повноцінного потомства, що було запорукою збереження людського роду.

Наступним етапом сім'ї була групова сім'я в ендогам­ному (між особами однієї суспільної групи) і екзогамному (шлюб у межах однієї родової групи був заборонений) ва­ріантах, де заборонялись статеві стосунки не тільки між батьками і дітьми, але й між братами і сестрами. Як і в кровноспорідненій, у груповій сім'ї родовід визначався ма­теринською лінією.

Подальший її розвиток репрезентує парна сім'я, де вже конкретно визначені чоловік і жінка об'єднувались на більш-менш тривалий період їх життя. Родовід продов­жувався по материнській лінії. Цей тип сім'ї був ще нетривким, оскільки кожен з її основних членів міг про­довжувати жити у своїй родинній групі. Тому правильні­ше буде визначити цей тип сім'ї як дислокальна парна сім'я, в якій уже була відчутною зростаюча роль чоловіка як основного здобувача їжі.

Матеріальна перевага чоловіка, його майнова влада, пра­во власності сприяли появі патріархальної сім'ї. Це була перша історична форма моногамної сім'ї (моногамія — одно­шлюбність), хоч моногамія стосувалась лише жінки, яка згідно з тогочасним правом була повністю підпорядкована волі чоловіка, стаючи насамперед знаряддям дітонародження.

Згодом церква освятила шлюб - - визнану суспільст­вом, через систему закріплених прав і обов'язків, форму взаємин між чоловіком і жінкою та їхніми дітьми, наго­лосивши на елементах рівності його суб'єктів. Святий апо­стол Павло у першому посланні до коринтян закликав: «Нехай віддає чоловік своїй дружині потрібну любов, так же само й чоловікові дружина». У такий спосіб зміцнюва­лись засади моногамної сім'ї, яка передбачає міцний союз чоловіка і жінки разом із їхніми дітьми. Саме рівність чоловіка та жінки, їх взаємна любов є основою сучасної сім'ї, сучасних подружніх зв'язків, міжстатевої культури.

446

Філософія і суспільство

Найзагальнішими обов'язковими умовами сучасного шлюбу є досягнення певного віку суб'єктами шлюбу (як правило, 18 років і для чоловіків і для жінок; в Україні шлюбний вік для жінок знижений на 1 рік і становить 17 років); добровільність і взаємна згода чоловіка та жін­ки; відсутність іншого зареєстрованого шлюбу в майбут­нього подружжя.

Основними формами сучасного шлюбу є релігійний (цер­ковний) і громадянський. Перший особливо поширений серед мусульманських народів країн Сходу, католиків де­яких країн Латинської Америки. Тільки громадянський шлюб визнається в Австрії, Бельгії, Голландії, Німеччині, Україні, Швейцарії, Японії тощо. Альтернативні форми шлюбу допускаються в Англії, Данії, Італії, Іспанії, Канаді тощо.

Основними суспільними функціями сім'ї є:

- репродуктивна (дітонародження), пов'язана з від­творенням собі подібних, тобто населення країни;

- виховна, пов'язана із батьківською й материнською любов'ю, через яку дитина набуває суспільне значущих якос­тей особи;

господарсько-побутова (економічна), пов'язана із за­безпеченням матеріального добробуту сім'ї;

—  рекреативна (лат. гесгео  — відновлюю, підбадьо­рюю), що полягає у забезпеченні відтворення фізично-психічних, духовних сил людини.

Тільки за умови виконання сім'єю всіх цих функцій вона може бути міцною і щасливою, а отже, й тривалою. На жаль, у житті все відбувається значно складніше. А тому й сім'ї бувають різні: повні й неповні, багатодітні й бездітні, рівноправні й авторитарні, духовно багаті й без­духовні. Незважаючи на наявну культуру міжстатевих і шлюбно-сімейних стосунків, вони все більше набувають форми своєрідної штучності, а звідси й нетривалості (в Україні серед розлучених частка молодих сімей -- (три­валість шлюбу до 7 років) -- становить дві третини). Це дає підставу деяким дослідникам стверджувати, що сім'я в її чітко моногамній формі відмирає, натомість прихо­дять так звані «відкриті» шлюби, шлюби «тимчасові», «за угодою» тощо. Ці проблеми сім'ї й шлюбу потребують розв'язання на державному рівні, особливо що стосується матеріально-економічного стану сім'ї, підвищення стате­вої та шлюбно-сімейної культури юнаків і дівчат як май­бутніх чоловіків та дружин.

Основні засади філософського розуміння суспільства...

Середні соціальні групи

447

До середніх соціальних груп зараховують, як правило, численні об'єднання людей (від кількох тисяч до десятків мільйонів).

Середні (локальні) соціальні групи спільності людей, які форму­ються за стратифікаційною, функціональною, регіональною та ін­шими ознаками.

За професійними ознаками учасниками малих со­ціальних груп можуть бути працівники конкретного за­воду, фабрики або певної галузі виробництва (залізнич­ники, ткалі, металурги тощо). З огляду на територіальні особливості — жителі конкретного населеного пункту (се­ла чи міста), області чи регіону. Локальні групи мають різні засади формування, різний рівень консолідації. Так, територіальні спільноти, як правило, формуються стихій­но, а виробничі об'єднання створюються свідомо, перед­бачаючи певне регулювання їх чисельності, наявність іє­рархічних владних структур, що здійснюють функції ке­рівництва й контролю тощо. Якщо спілкування у групі набуває усталено систематичного харак- теру, а спільність мети, інтересів, норм поведінки, ціннісних орієнтацій на­дає об'єднанню високого рівня консолідації, то вони є гру­пами високого рівня розвитку — колективами. За фор­мою організації, цілями та способами своєї діяльності ко­лективи поділяють на виробничі, громадські, навчальні, політичні, військові, культурно-спортивні тощо, їх міць і суспільна значущість великою мірою визначаються умін­ням членів груп узгоджувати, гармонійно поєднувати осо­бисті, групові та суспільні (загальнодержавні) інтереси для уникнення групового егоїзму, одержавлення особи (ставлення до людини як до найпростішого засобу роз­в'язання виробничих чи державних завдань).

 

 

23