Главная->Філософія->Содержание->Форми організації суспільного буття

Філософія (частина 2)

Форми організації суспільного буття

 

Суспільство є системною сукупністю індивідів, які, взає­модіючи, перебувають у певних зв'язках і стосунках, забез­печуючи свою життєдіяльність. Ці взаємовідносини можуть набувати найрізноманітнішого змісту: демографічного, еко­номічного, національного, професійного, політичного, світо­глядного тощо, відповідно до чого формуються й певні об'єднання людей, різного рівня загальності (широти) — «соцідльні спільності».

Соціальна спільність реально існуюча сукупність індивідів, що емпірично фіксується, відрізняється відносною цілісністю і є само­стійним суб'єктом соціальної дії.

Соціальні спільності не є умоглядними абстракціями вчених — соціологів, філософів, вигаданими для зручнос­ті аналізу суспільного життя. Вони існують реально, є буттє-вою данністю, до того ж данністю не суми індивідів чи їх груп, а цілісністю, яка сама є джерелом власного розвит­ку. Вони характеризуються різноманіттям конкретно-іс­торичних і ситуативно-зумовлених видів і форм. Так, за кількісним складом коливаються від взаємодії діад (двох людей) до багатомільйонних політичних, екологічних, еко­номічних рухів. За часом тривалості існування — від кіль­кох годин (пасажири конкретного автобусного рейсу, ауди­торія конкретного видовищного заходу) до тисячоліть, про­тягом яких проживають етноси, нації тощо.

З огляду на базову системоутворюючу ознаку соціаль­ні спільноти можуть бути розподілені на територіальні, етнічні, демографічні, культурні та ін. Складна сукупність ознак дає підстави всі спільності поділити на два найзагаль-ніші види: аморфні та групові.

Аморфні спільноти — це структурно нерозчленовані, доволі нестійкі утворення з розмитими межами, невизначе-ним якісним і кількісним складом, відсутністю чіткого принципу входження до них. їм властивий ситуативний спосіб існування, тобто вони утворюються і функціонують на основі та в межах певної конкретної діяльності, немож­ливі поза нею, а тому є нестійкими, плинними утвореннями. Аморфні спільноти характеризуються різнорідністю скла­ду, їм властива міжгрупова природа, тобто вони не беруть до уваги національні, класові чи інші групові особливості. Вони не можуть бути у складі ширших спільнот, їх струк­турними одиницями. Типовими зразками аморфних спіль­нот є учасники широких екологічних, політичних рухів, при-

Основні засади філософського розуміння суспільства...

441

хильники естрадних чи спортивних суперзірок, уболіваль­ники спортивних команд, члени асоціацій за інтересами (фі­лателісти, нумізмати, натуралісти тощо).

Значно важливішою і суттєвішою різновидністю соці­альних спільнот є соціальні групи — основна структурна одиниця суспільства, його «субкомпонент». Поняття «со­ціальна група» узагальнює сутнісні характеристики колек­тивних суб'єктів суспільних зв'язків, взаємодій і відно­шень. Першим розкрив їх зміст Т. Гоббс («Левіафан»), визначивши соціальну групу як сукупність певної кіль­кості людей, об'єднаних спільними інтересами чи спіль­ною справою. Тобто соціальна група постає добровільним об'єднанням, результатом бажання індивідів до об'єднан­ня, які Гоббс поділив на упорядковані й неупорядковані, політичні й приватні та ін. Об'єднаннями такого типу є різноманітні братства, спілки, громадські організації, релі­гійні об'єднання, політичні партії тощо.

Але поняття «соціальна група» не обмежується лише змістом, сформульованим Гоббсом. З плином часу його зміст зазнав змін, набувши різної інтерпретації. Австрій­ський соціолог Людвіг Гумплович (1838—1909), наприклад, пов'язував його з біологічними (расовими) ознаками лю­дей. У Маркса соціальна група постає не суб'єктивною спіль­ністю людей, як у Гоббса, а навпаки — спільністю, що склалась об'єктивно-історично. До таких об'єднань нале­жать етнічні спільноти, рід, плем'я, сім'я тощо.

Американський соціолог Роберт Мертон (нар. 1910) ви­значає соціальну групу як сукупність індивідів, що взає­модіють між собою, усвідомлюють свою належність до ці­єї групи і є такими з погляду інших. Тобто він виокрем­лює в соціальній групі три основні риси: взаємодію, членство і єдність. Специфічно інтерпретують зміст цього поняття у своїх працях американські соціологи Чарльз Кулі (1864 — 1929), Елтон Мейо (1880—1949), Джордж Хо-манс (нар. 1910) та ін., засвідчуючи складність природи соціальних одиниць та їх взаємодію.

Узагальнення різних поглядів щодо природи соціаль­них груп дає підстави для тверджень, що, на відміну від аморфних спільнот, їх характеризують:

— стійка взаємодія, яка сприяє міцності та стабільнос­ті їх існування у суспільному просторі й часі;

—  відносно високий ступінь згуртованості;

- чітко виявлена однорідність складу, тобто наявність особливостей, властивих усім індивідам, які входять до групи;

442

Філософія і суспільство

— входження у ширші спільноти зі статусом їх струк­турних утворень.

Природа таких об'єднань є складною. Вони, як прави­ло, виступають системними утвореннями стосовно ін­дивідів, які, з одного боку, просторово роз'єднані, а з іншо­го — не позбавлені інтегративних прикмет. Такі поняття, як «дух колективу», «душа народу», «суспільна свідо­мість», «психологія нації» тощо, не є тільки метафорич­ними висловами. Вони вказують на певні реальні цілісні сили й начала, які й проливають світло на загадковість природи макро- та мікроструктурних одиниць, суспільства загалом.

Системні об'єднання людей мають розвинену внутріш­ню динамічність. У нації, наприклад, чи суспільстві си­стемні ефекти виникають унаслідок переплетіння або схрещування багатьох індивідуальних агентів. Системне виступає як нове, в якому у взаємодоповнювальній єднос­ті перебувають і хаос, і порядок, їм властиві певні пара­метри порядку, атракторні (лат. «аіігасііо» притягу­вання) стани, які часто бувають домінуючими. На їх ос­нові формуються норми відповідної культури, мистецтва, етики, мови, які засвоюються максимальною кількістю представників соціальної групи. Згодом виникають нові імпульси, нові атрактори, потяг до яких руйнує старі параметри порядку. Тому кожна соціальна група (особ­ливо широкого загалу) є системою зі складною динамі­кою інтегральних ефектів.

Соціальна група обмежена в розмірах спільність людей, виок­ремлених із соціального цілого на основі специфіки діяльності, со­ціальної належності, спільності відносин, цінностей, норм поведін­ки, що склались у межах історично визначеного суспільства.

Залежно від компактності, форми зв'язків і кількості учасників у соціальних групах прийнято виділяти внут­рішні утворення: за розміром - - мікросоціальні (малі), локальні (середні), макросоціальні (великі); за соціальним статусом - - формальні (офіційні) та неформальні (не­офіційні); за безпосередністю зв'язків — реальні (кон­тактні) та умовні тощо. Розміри, структура і склад соціаль­ної групи визначаються цілями, заради яких вона набула буттєвого статусу. Найпоширенішою є класифікація груп за розміром, оскільки за нею вбачаються й інші типи кла­сифікацій. Так, наприклад, мала чи локальна соціальні групи можуть бути, крім усього, формальними чи нефор­мальними, реальними чи умовними.

Основні засади філософського розуміння суспільства...                               443

 

 

22