Главная->Філософія->Содержание->Поняття культури та її сутнісні начала

Філософія (частина 2)

Поняття культури та її сутнісні начала

 

Однозначно сформулювати сутність культури непрос­то. Одні мислителі тлумачать культуру як цінності духов­ного життя, інші — зводять це поняття лише до явищ літератури, мистецтва, кіно тощо. Не менш відчутним є спроби трактувати культуру лише як певну ідеологію, покликану бути тлом для господарювання, чи якісну ха­рактеристику людської поведінки. Це далеко не повний перелік варіантів тлумачення поняття «культура», що охоплює надзвичайно багате, різноманітне явище. За під­рахунками американських культурологів Альфреда Кре-бера і Клайда Клакхона, з 1871 по 1919 рік існувало всьо­го 7 визначень культури, а з 1920 по 1950 рік з'явилося ще 157. Натепер їх налічується понад 500, що засвідчує багатогранність і надзвичайну складність культури як явища.

Термін «культура» походить від латинського слова «сиііига», що в перекладі означає «обробіток», «догляд» ґрунту, ефективну сільськогосподарську діяльність, вка­зує як на перетворюючу активність людини щодо приро­ди, так і на вміння, майстерність, які виявляла людина у праці. Тобто у змісті цього терміна чітко простежується єдність культури людини та її діяльності. На відміну від поняття «паїига» (природа), культура означає «створен­ня», «позаприродне». Світ культури, її елементи сприй­маються не як результат дій природних сил, а як надбан­ня зусиль людини, спрямованих на вдосконалення, зміну того, що безпосередньо дане природою.

Отже, культура охоплює все те, що є «ненатурою», «неприродою». Вона -- надприродний результат життє­діяльності людини, механізм трансформації її тваринно­го буття в соціальний стан, набуття власне людських рис, властивостей, ознак. Тотеми, табу, заповіді, традиції, мо­ральні норми, право і закон є специфічними культурними формами регуляції пристрастей, бажань і поведінки лю­дей у суспільстві.

Звісно, позаприродний вид діяльності не виключає з куль­тури природних чинників, їхній зміст, якість не байдужі для культури. Різні природно-географічні умови життя, як і специфічні тілесні потреби людей, детермінують і різні особливості праці (зокрема, виготовлення знарядь), побуту, звичаїв, уявлень про прекрасне тощо. Культура є людською діяльністю щодо зміни природи аж до її перетворення на «своє інше», штучне. Однак основою такої перетворюючої діяльності є природа, природне. Культура існує всупереч і завдяки природі. Збереження обох аспектів цієї супереч­ності є умовою збереження людського виміру культури.

Взаємозв'язок, взаємовідносини природи і культури є онтологічно об'єктивними, історичними. Тому тип культу­ри, її доля залежать від способів вирішення суперечнос­тей між природним і штучним, створеним людиною. Най-загальніше в генезі таких відносин виокремлюються три основні етапи. На першому — природа визначає зміст куль­тури, що відображає передусім потребу в пристосуванні до неї, страх перед її силою. На другому — в культурі свідомо постають завдання боротьби з природою, досягнення мак­симальної свободи від неї. На третьому — «штучне», ство­рене людиною домінує над природою і людиною, відбува­ється експансія «штучного середовища», витіснення й ек­ранування ним природної реальності та людини, зокрема як тілесної істоти.

Сутність культури можна осягнути тільки через діяль­ність людини. Поза людиною, її діяльністю, що здійснюється відповідно до закономірностей предмета (природи), на який вона спрямована, культура відсутня. Вона породжена тим, Що людина, забезпечуючи умови свого існування, змушена постійно звертатися до навколишньої реальності в пошуках необхідної енергії, інформації, прагне віднайти сенс власного Життя, вдосконалюючи при цьому себе і навколишній світ.

Людина створює світ культури і живе в ньому. Це ще Раз підтверджує, що культура є надбанням людського бут­тя. Тому з'ясувати її сутнісні засади можна лише завдяки аналізу даних антропології та історії. Культурогенез у кон-

372

Філософія людини

філософія культури

373

тексті антропогенезу здебільшого розглядається як заро­дження матеріальної культури (знаряддя праці, предме­ти побуту), духовної культури (мислення, воля, мова) і культури людських відносин (суспільна воля, норми по­ведінки, табу).

Серед дослідників побутує думка, що сутність людини слід розглядати як таку, що принципово співвідноситься з аналі­зом сутності культури. Перша людина була не стільки «лю­диною розумною», скільки «людиною культурною». Виділи­вшись із природи, людина (з огляду на гіпотезу її земного походження) змушена сама себе формувати («Культура -феномен самодетермінації людини» — В. Біблер) через тво­рення культури. Тобто проблема буття культури задана бут­тям людини у світі речей, світі ідей і світі людей.

На цій підставі культуру як явище можна розглядати у двох аспектах:

— як те, що виокремлює людину з природи, що є формою адаптації людини до природи. За таких умов куль­тура постає як система здатностей людини, завдяки яким вона налагоджує свої стосунки з природою;

— як узагальнюючу характеристику людини, певний ща­бель її саморозвитку, зовнішній вияв духовної сутності лю­дини. В цьому сенсі культура постає як людиновимірність.

Отже, поняттям «культура» позначають як смислову відмінність буття людини від буття природи, так і власні смислові ресурси людського буття.

Культура увесь, за винятком природи, мовно та символічно від­творений і «репрезентований» (штучний, позаприродний) світ, що охоплює різноманітність видів, засобів і результатів активної твор­чої діяльності людини, спрямованої на освоєння, пізнання і зміну навколишньої реальності та самої себе.

В аксіологічному аспекті культура — це сукупність досягнутих у процесі освоєння світу матеріальних і духов­них цінностей, а в гуманістичному — найважливіший чинник духовного розвитку людини, вияву її творчих здіб­ностей.

 

 

10