Главная->Філософія->Содержание->Соціальні умови формування філософії

Філософія (частина 1)

Соціальні умови формування філософії

На відміну від міфології та релігії, які, будучи духов­ними засобами соціального контролю з необхідністю по­роджуються суспільством, філософія покликана до життя особливими соціальними умовами. Уже Арістотель (384— 322 до н. е.) зазначав, що для заняття філософією потрібно мати вільний час, тобто не бути зайнятим фізичною пра­цею. Іншими словами, філософія виникає в тих цивілізаці-

Сутність філософії та її роль у суспільстві

17

ях, де відбувся поділ праці на фізичну і розумову. Це є хоч і необхідною, але недостатньою умовою. Наприклад, в Да­вньому Єгипті, Вавилоні існували соціальні стани, не за­йняті фізичною працею, але філософії як світогляду чи систематичної інтелектуальної діяльності там не було.

Філософський світогляд заснований на розумі, тобто він передбачає аргументацію, сумніви, дискусії. При цьому предметом філософського дослідження стають найбільш загальні проблеми: що таке світ, чи існує Бог, чи вічна душа, що таке добро і зло тощо. Чи всяке суспільство до­зволить мислителю вільно трактувати такі питання? Зро­зуміло що ні. В так званому традиційному суспільстві, де дії людей суворо регламентовані, відсутня вільна особа, будь-яке вільнодумство неможливе.

Необхідною передумовою виникнення філософії є тер­пимість (толерантність) до інакомислення. А вона може виникнути тільки в демократичному суспільстві, де біль­ше покладаються на розум людини і права особи, ніж на традицію і віру. Тож не дивно, що розквіт філософії при­падає на епохи панування демократії (Давня Греція, епоха Нового часу), тоді як в умовах традиційного і тоталітарно­го суспільств філософія деградує до ідеології релігійного типу. Демократія не тільки створює умови, вона, по суті, викликає філософію до життя. Політичні диспути, побудо­ване на змаганні сторін судочинство пробуджують увагу до законів логіки, формують теоретичну настанову, на якій ґрунтується філософія.

Настанова на загальне, на ідеї, які безпосередньо не ма­ють утилітарного, практичного значення, створює вражен­ня, що філософи — це такі собі диваки, які займаються нікому не потрібними справами. Спочатку філософія спра­вді сприймалася як гра надлишкових інтелектуальних сил, забавка розуму. Однак у результаті такої «гри» в Греції, наприклад, виникли засадничі принципи наукового мис­лення, було створено логіку Арістотеля і геометрію Евклі-да (III ст. до н. е.). З огляду на це греки вже могли дозво­лити собі сказати, що немає нічого практичнішого, ніж доб­ра теорія.

Справді, філософія є позірним відходом від дійсності, адже завдяки цьому вдається краще зрозуміти дійсність.

Соціальна практика демократичного суспільства під­носить авторитет розуму. До нього апелюють виробницт­во, торгівля, судочинство. Вона створює необхідні умови для реалізації свободи особистості і толерантності до іна­комислення. Таке суспільство не тільки створює необхідні

18

Вступ до філософії

умови для виникнення філософії, а й закономірно поро­джує її.

Демократія та філософія суттєво пов'язані. У тради­ційному чи тоталітарному суспільствах загальне (полі­тичні інтереси, правові та моральні норми) тримаються на освяченій традиції або на силі. Воно не вимагає згоди, виправдання (легітимації) окремого індивіда. В демок­ратичному ж суспільстві індивід обов'язково включений у процес формування та функціонування загальних соці­альних цінностей. Для функціонування громадянського суспільства, організованого на легітимності влади, універ­сальності права і безумовній значущості моральних цін­ностей, принципово важливо утвердити авторитет зага­льного. Позбавлене ореола святості (як у традиційному суспільстві) чи силової підтримки (як у тоталітарному), всезагальне, тобто регулятивні принципи соціального жит­тя, може базуватися в демократичному суспільстві тіль­ки на авторитеті розуму.

Всупереч відомій тезі, згідно з якою рівень розвитку суспільства визначається рівнем розвитку техніки, можна запропонувати іншу: рівень розвитку суспільства визна­чається рівнем усвідомлення, авторитетом загального — правових і моральних норм, політичних і національних ідей, які забезпечують цивілізованість сучасного суспільства. А формувати вміння підноситись до всезагального, підтри­мувати його авторитет філософія вважає одним з найваж­ливіших своїх завдань. Та повага, з якою в Західній Євро­пі ставляться до всезагального, значною мірою вихована філософією. І та духовна криза, яку нині переживає наше суспільство, спричинена значною мірою і недостатнім ав­торитетом загального (недостатньою легітимністю влади, низьким авторитетом правових норм, моральною кризою). В утвердженні цих цінностей громадянського суспільства філософії (філософії права, філософії політики) належить надзвичайно важлива роль.

Соціальні умови не тільки сприяли розвиткові фі­лософії чи гальмували його. Вони часто визначали і коло проблем, що цікавили філософів. Зосередженість індійських філософів на морально-етичних проблемах, китайських — на соціально-етичних, греків на різних етапах — на натурфілософії, гносеології та етиці зумов­лена не стільки особливостями духу цих народів, скіль­ки особливостями їх соціального життя. Ключ до розу­міння багатьох філософських проблем лежить у соціаль­ній сфері.

Сутність філософії та її роль у суспільстві                                                              19

 

 

8