Главная->Філософія->Содержание->Типи світоглядів

Філософія (частина 1)

Типи світоглядів

Залежно від специфіки формування та функціонуван­ня розрізняють буденний та інституалізований світогля­ди. Буденний— сукупність поглядів на світ і покликан­ня людини, які сформувались у певного народу, спільноти під впливом практичного життя і функціонують стихій­но, без видимих зусиль з боку тих, хто їх дотримується. Інституалізований світогляд підтримується певними со­ціальними інституціями.

Сутність філософії та її роль у суспільстві

13

Буденний світогляд є своєрідною «життєвою філософі­єю» спільноти, яка має власне світобачення, своєрідне розу­міння покликання людини тощо. Такі погляди правильні­ше було б назвати не світоглядом (у сенсі світорозуміння), а світосприйманням, оскільки вони виражаються в чуттє­вих образах. Світосприймання народу фіксується в його фольклорі — піснях, казках, приказках, збагачується істо­ричним досвідом. Так, світосприймання українського на­роду ввібрало в себе досвід землероба і козака-лицаря, за­хисника своєї землі. Цей світогляд відтворений у народ­них думах, історичних піснях, у творах Т. Шевченка, у «Вечорах на хуторі поблизу Диканьки» М. Гоголя.

Світосприймання є стихійним, несистематизованим. А світогляд постає цілісною системою поглядів, яка свідомо формується і підтримується. Він є світорозумінням, інсти-туалізованим формоутворенням, передбачає наявність пе­вних соціальних груп, які свідомо поширюють його в сус­пільстві.

У своєму формуванні та розвитку світогляд пройшов певні історичні етапи, що дало підстави виділити три істо­ричні його типи: міфологічний, релігійний, філософський. А для повноцінного уявлення про філософію як тип світо­гляду необхідно з'ясувати її суттєву відмінність від міфо­логії та релігії.

Міфологічний світогляд. Історично міфологія пере­дує релігії та філософії. Вона є лоном, у якому вони форму­валися. Міфологія є світоглядом родового і нерозвинутого класового суспільства. Суб'єктом-носієм міфу є рід або ін­ша спільнота, з якої ще не виокремилась особа. Міфологія є синкретичною (нерозчленованою), цілісною формою сві­домості. В ній органічно поєднані зародки релігії, філосо­фії, моралі, права, естетичних канонів і навіть науки. Мі­фологія не знала трансцендентного (що існує поза реаль­ним світом, тобто поза простором і часом) Бога, її боги хоча й відрізняються від людей, але тільки за ступенем могутності, розуму, а не за суттю, своєю природою.

Сила й істинність міфу для кожної приналежної до роду особи зумовлені цілісністю роду як соціальної спіль­ноти. Якщо хтось із членів роду порушував норму по­ведінки (табу), то покарання, за тогочасним переконан­ням, випадало не обов'язково йому, а будь-кому з роду. Проте це було рівноцінним покаранню справжнього ви­нуватця, адже рід був єдиним цілим. Природно, що в таких умовах порушення норм одним членом роду пов'я­зувалось з нещасним випадком («покаранням») будь-кого

14

Вступ до філософії

з роду. Це зумовлювало взаємоконтроль членів роду. При цьому зв'язок між «злочином» і «карою» функціонував без звертання до потойбічного світу. Примітивні міфоло­гії не знають ідеї потойбічного світу як пекла і раю. На­віть у Старому Завіті Бог, укладаючи договір з Авраамом, апелює не до потойбічного світу, а до роду в особі Авраама: якщо ти будеш слідувати Завіту, примножу твій рід, як пісок на березі моря, коли ж порушуватимеш Завіт, по-мщусь і далекому поколінню. Це засвідчує силу міфу — силу родової тотальної спільноти над індивідом. Міф — це насамперед зовнішній контроль над індивідом.

Релігійний світогляд. Релігія виникла як засіб соці­ального контролю за поведінкою особи після того, як вона виокремилась з роду, усвідомила свою окремішність. Як наслідок родові зв'язки слабнуть; особа перестає вважати справедливим покарання одних за гріхи інших — кожен має сам нести свій хрест, і соціальний механізм покаран­ня, який становить основу міфу, вже не спрацьовує.

Релігія постулює потойбічне життя як відплату за земне життя. У «цьому світі» можна грішити і прекрасно жити, але на «тому світі» за все доведеться відповісти. У такий спосіб релігія здійснює соціальний контроль за поведінкою особи.

Релігія виникає в такому суспільстві, де зовнішній кон­троль (звичаї, табу) виявляється недостатнім, тому для змі­ни чи посилення його виникає внутрішній контроль — мо­раль. Всевидячий і всемогутній трансцендентний Бог, з од­ного боку, і совість як соціальний контролер — з іншого створюють силове поле, яке утримує особу в межах норм, вироблених культурою суспільства.

Виникнення релігії — величезний поступ в історії люд­ства. Вона морально зрівняла всіх людей: нікому не до­зволено порушувати заповіді Бога — ні царю, ні рабу, ні чоловікові, ні жінці, ні здоровому, ні каліці. Як особи, як носії моральної свідомості — всі люди рівноцінні та рів­ноправні.

Принципова відмінність релігії від міфології полягає в тому, що носієм міфологічного світогляду є рід чи інша тотальна спільнота, а релігія спрямована на особу. У зв'я­зку з цим змінилися способи контролю та впливу на осо­бистість. Серцевиною міфу є страх і зовнішній контроль, релігії — віра і мораль. Релігія поясненню світу приділяє значно менше уваги, ніж міфологія. Головне для неї — моральне регулювання соціального життя.

Філософський світогляд. Філософія виникла водно­час із релігією. Носієм філософського світогляду також є

сутність філософії та її роль у суспільстві

15

особа. Принципова відмінність філософського світогляду від попередніх типів полягає в тому, що він заснований на розумі, тоді як релігія — на вірі, міфологія — на страхо­ві. По-друге, релігія та міфологія оперують чуттєвими об­разами, філософія — абстрактними поняттями. І нарешті, філософія цілком позбавлена функції та засобів соціаль­ного контролю. Міфологію та релігію індивід приймає в готовому вигляді, часто несвідомо і примусово, особиста творчість при цьому відсутня. Філософія ж є справою осо­би, вона ґрунтується на засадах свободи. Щоправда, марк­систсько-ленінська філософія, будучи в СРСР офіційною ідеологією, виконувала функцію соціального контролю і примусово нав'язувалась, по суті була ерзацрелігією.

 

 

5