Главная->Філософія->Содержание->Конвенціоналізм А. Пуанкаре

Філософія (частина 1)

Конвенціоналізм А. Пуанкаре

 

Дещо відмінною від позитивістської концепції, хоч певною мірою і близькою до неї, є філософія науки фран­цузького математика Анрі Пуанкаре (1854—1912). Як фі­лософ науки, він став відомим завдяки створеній ним кон­цепції конвенціоналізму.

Конвенціоналізм (лат. сопуепііо — угода, договір) філософсь­кий напрям, згідно з яким наукові теорії та поняття є наслідком до­вільної угоди (конвенції) між ученими, укладеної за принципом «зруч­ності», «економії мислення».

Суть цієї концепції полягає в тому, що принципи на­укової теорії проголошуються довільними конструкціями, які умовно приймаються за істини. Іншими словами, на думку конвенціоналістів, вчені погоджуються вважати пе­вні наукові твердження істинами, укладають конвенцію щодо їх істинності.

До такої концепції Пуанкаре прийшов, аналізуючи стан справ у математиці. У зв'язку зі створенням неевклідо-вих геометрій постали питання, на чому ґрунтуються їх

152

Історичні типи філософії

вихідні принципи (і отже, яку з них слід вважати істин­ною). Пуанкаре заявив, що «ці принципи суть не що інше, як конвенції», тобто довільно можна прийняти за істину будь-яку з геометрій.

Конвенціоналізм виник і тому, що нові наукові теорії (насамперед, теорії некласичної фізики) перестали бути «копіями» реальності й перетворились на теорії, що конс­труюють штучні реальності (теорії-конструкти). У цих те­оріях зросла роль неемпіричних критеріїв істини і фак­тора довільного вибору вченого. Так, за наявності двох чи більше теоретичних конструкцій, які однаково узгоджу­ються з фактами (явище, що не вкладається в межі наїв­ної концепції «копіювання» реальності), вибір на користь однієї з них робиться на основі таких допоміжних крите­ріїв, як логічна простота, інтуїція вченого та ін.

Отже, конвенціоналізм виявив відносну самостійність і самодостатність наукової теорії, її (в певних межах) незалежність від емпіричних фактів. Однак така пози­ція таїла в собі загрозу заперечення об'єктивності нау­кового знання. Подібних поглядів дотримувався край­ній конвенціоналіст француз Едуард Леруа (1870—1954). У дискусії з ним Пуанкаре змушений був визнати, що відбір наукових концепцій відбувається, врешті-решт, на основі їх ефективності або емпіричного контролю. Отже, факти були визнані як остаточні критерії відбору (істинності) теорій.

Заслуга конвенціоналізму в тому, що він звільнив на­укові концепції від жорсткої залежності від сфери фак­тів, як того вимагали позитивістські традиції. Можна по­годитись з оцінкою, яку дали поглядам Пуанкаре Д. Реа­ле і Д. Антісері: «Конвенціоналізм — глибока і змістовна філософія науки. Розправившись із фетишистським мі­фом про «факт» та іншими презумпціями позитивістсь­кого напряму, він реабілітував роль уяви в науці, показав динамізм наукового знання»1.

 

 

40