Главная->Філософія->Содержание->Філософія Л. Фейербаха

Філософія (частина 1)

Філософія Л. Фейербаха

 

Після смерті Гегеля прихильники його філософії поді­лилися на два табори — старогегельянців, які трималися за систему вчителя, і молодогегельянців, які перейняли де­які аспекти його методу. Виражаючи настрої німецької буржуазії напередодні революції 1848 р., молодогегельян­ці — Бруно Бауер (1809—1882), Давид Штраус (1808— 1874), Макс Штірнер (1806—1856) — вважали головним завданням філософії критику релігії. До молодогегельян­ців належав і Людвіг Фейербах, роль вчення якого в істо-рико-філософському процесі визначається передусім тим, що воно стало проміжною ланкою між Гегелем і Марк­сом. Фейербах був учнем Гегеля, але під впливом суспіль­них настроїв і нових досягнень природознавства, яке він вивчав в університеті, перейшов на матеріалістичні пози­ції. Критиці релігії (насамперед християнства) присвяче­на основна його праця «Сутність християнства». Вихідна теза цієї критики полягала в тому, що сутність Бога — це відчужена сутність людини. Людина, вважав він, ство­рила за своєю подобою (сутністю) духовну істоту, яку на­ділила своїми рисами (мудрістю, силою, волею, добротою) і поклоняється своєму творінню. Отже, Бог — це сутність людини, перенесена на небо і протиставлена їй. Люди­на — страждуща істота, природа не відповідає на її стра­ждання (сподівання, мрії) і людина творить Бога як своє відчуження.

Головне завдання своєї філософії Фейербах вбачав у по­доланні релігійного відчуження. Людина повинна бачити в іншій людині Бога, ставитися до неї як до Бога, а не покло­нятись вигаданій нею сутності. Це, на його думку, повертає людині всю повноту її буття. Але Фейербах не ставив собі запитання: хто є гарантом того, що розуміння людиною бо­жественного, яке вона проектуватиме на інших людей, є справжнім, а не свавільним? Якщо мірою Бога є людина, тоді зникає сенс заклику бачити Бога в іншій людині.

Німецька класична філософія

135

Свою філософію Фейербах називав антропологізмом, оскільки людина проголошується основним предметом фі­лософії. Суть фейєрбахівського антропологізму полягає в тому, що людина постає як родова істота, тобто як істота, наділена рисами, притаманними людському роду взагалі. Такими родовими рисами він вважав мислення (розум), волю і чуттєвість (серце). Значно менше уваги, порівняно з попередниками, він приділяв культуротворчій природі людини, її історичному способу буття.

 

 

37