Главная->Філософія->Содержание->Об'єктивний ідеалізм Ф.-В.-Й. Шеллінга

Філософія (частина 1)

Об'єктивний ідеалізм Ф.-В.-Й. Шеллінга

 

Фрідріх-Вільгельм-Йозеф Шеллінг (1775—1854), який в університеті вивчав природознавство і перебував під впли­вом тогочасних наукових відкриттів (зокрема, досліджен­ня електричних явищ), не прийняв концепції Фіхте, в якій об'єкту (природі) задавалось позірне, несправжнє буття. Ви­ступивши як послідовник Фіхте, він невдовзі долає його суб'єктивний ідеалізм і переходить на позиції об'єктив-ного^ ідеалізму.

Його творчість розвивалася в кілька етапів. Спочатку він розвиває натурфілософські ідеї, пізніше створює філо­софію тотожності мислення і буття, а наприкінці життя основну увагу приділяє філософії релігії. Шеллінгу нале­жить також оригінальна естетична концепція.

Перейнявши у Фіхте ідею тотожності суб'єкта і об'єк­та, Шеллінг переносить центр ваги з суб'єкта на об'єкт. Природа у нього є не пасивним матеріалом для діяльності суб'єкта, а творчим началом. Природа — це процес само-творчості, самореалізації Абсолюту, розуму. Вона — ро­зум, який застиг у своєму бутті, має ступінчасту побудову (неживе, живе, людина), у творенні якої розум піднімався поступово від несвідомого життя до життя свідомого (в людині). В природі діють ті ж форми творчої діяльності (теза, антитеза, синтез), які Фіхте відкрив у суб'єкті.

Натурфілософія Шеллінга долає механіцизм поперед­ніх мислителів. Він вказував на існування, крім механіч­них, також електричних, хімічних і органічних сил, кож­ній з яких притаманні свої протилежності — притягання

Німецька класична філософія

127

і відштовхування, протилежні полюси тощо. У природі діє універсальний «закон полярності», вона динамічна і єди­на. Вона — єдиний організм, пройнятий доцільністю, тоб­то не механічно-причинними, а доцільними телеологічни­ми відношеннями.

Творча (продуктивна) діяльність розуму в природі, за Шел-лінгом, аналогічна творчій діяльності окремого суб'єкта у сфері мистецтва. В її основі «естетична активність». Світ можна розглядати як «твір мистецтва», як «нижчу поезію». Водно­час художня творчість аналогічна стихії. На основі цього він дійшов висновку, що художня інтуїція може глибше прони­кати в суть природи, ніж наука. Тому і філософії мистецтва відводиться особлива роль у розумінні сущого.

Концепції Шеллінга притаманний пантеїзм. Він праг­не поєднати мотиви філософії Фіхте і Спінози. Це особли­во яскраво виявилося в ідеї тотожності мислення і буття, реального й ідеального. Розум, мислення, за Шеллінгом, існують тільки в бутті (реальному) і через буття. Буття, реальність є буттям розуму. Взяті окремо ні мислення, ні буття не є першоосновою сущого, нею є їх єдність, тотож­ність. Іншими словами, субстанція Шеллінга, подібно до субстанції Спінози, характеризується мисленням і реаль­ністю (у Спінози протяжністю). Відмінність тільки в то­му, що в голландського філософа субстанція статична, а в Шеллінга динамічна, самотворча.

Концепція Шеллінга мала значний вплив на Гегеля. Його філософія мистецтва розвивала ідеї, споріднені з ро­мантизмом. Пізній Шеллінг, який значно пережив Гегеля, був одним з перших мислителів, який піддав критиці ге­гелівський панлогізм.

 

 

35