Главная->Філософія->Содержание->2.5. Німецька класична філософія

Філософія (частина 1)

2.5. Німецька класична філософія

 

У другій половині XVIII ст. центр європейської філо­софської думки перемістився з Англії та Франції в Німеч­чину, яка значно пізніше від своїх західних сусідів стала на шлях буржуазних трансформацій. Саме тут напередодні буржуазних перетворень виникають ідейні пошуки і духов­не піднесення, що охопили все суспільство, в тому числі й філософію. Сформувалась філософська традиція, в межах якої вдалося переосмислити багато проблем, над якими без­успішно билася попередня філософська думка. Одна їх гру­па мала гносеологічний характер: протистояння емпіризму й раціоналізму, детермінізму і свободи волі; друга — онто­логічний (стосувалася буття людини): протиріччя між на­туралістично-механістичним світоглядом і специфікою бут­тя людини, яке виходило поза межі цього світогляду.

Німецьку класичну філософію сформували І. Кант, І. Фіхте, Ф.-В.-Й. Шеллінг, Г.-В.-Ф. Гегель, Л. Фейербах. Певною мі­рою до цієї традиції можна зарахувати філософію К. Маркса, принаймні категоріальний апарат і стиль мислення Маркса не виходить за її межі.

Філософів, які належать до німецької класичної філосо­фії, споріднює зміщення центру дослідження від об'єкта до суб'єкта, в онтологічному аспекті — від природи до історії і культури. Відбувається переосмислення і самого суб'єкта. Якщо раніше він мислився як певна духовна субстанція, що пасивно відображала світ, то в німецькій класичній фі­лософії суб'єкт постає як творча діяльність (Кант), як дух, що перебуває в історичному розвитку (Гегель), як людст­во, яке здійснює історичний поступ на основі практичної діяльності (Маркс). Іншими словами, суб'єкт мислиться як діяльність, яка у філософії після Канта все більше набуває історичного характеру, перетворюється на культуротворчу діяльність, вільне самотворення.

 

 

32