Главная->Філософія->Содержание->Західна та східна моделі (парадигми) філософії

Філософія (частина 1)

Західна та східна моделі (парадигми) філософії

 

Філософія є складовою культури, світоглядом певного народу. Вона несе на собі карб культури даного народу, властивого йому способу сприйняття світу. Цим зумовле­на відмінність однієї національної філософії, наприклад німецької, від іншої — французької. Однак, якщо євро­пейська філософська думка в своїй основі все ж таки єди­на (побудована на спільному корені — давньогрецькій фі­лософії), то відмінність між європейською філософією та індійською й китайською суттєва. Деякі філософи євро­пейської традиції стверджують, що всерйоз вести мову

42

Історичні типи філософії

про китайську чи індійську філософію взагалі не можна. Вони не замислюються, що з позиції східної традиції так можна висловитись і про західну.

Між європейською філософією, з одного боку, та ін­дійською і китайською філософіями — з іншого, існують відмінності.

Перша відмінність полягає у нечіткому розмежуванні між міфологією та філософією, релігією та філософією на Сході. Індійська філософія тривалий час перебувала в лоні міфології, пізніше тісно перепліталася з релігій­ними течіями. Зокрема, важко сказати, наприклад, чим є буддизм — філософією чи релігією. Даосизм і конфу­ціанство в Китаї, виникнувши як філософські системи, трансформувалися в релігійні течії. У Європі ж, попри те, що в певні періоди (наприклад, у середньовіччі) філо­софія була тісно пов'язана з релігією, а протягом усієї історії існують релігійні філософські течії, філософія не розчинялася в релігії, а в Давній Греції була відокрем­лена від міфології. Європейська філософська традиція тісно пов'язана з наукою. На Сході такого зв'язку між філософією та наукою не існувало, Схід взагалі не знав теоретичної науки.

Друга відмінність — домінування етичної (Індія) і со­ціально-етичної (Китай) проблематики, а в європейській філософії -- вчення про світ (онтологія) і пізнання (гно­сеологія). Етичну і соціальну проблематику європейські мислителі також досліджували, але домінувала вона ли­ше на окремих етапах розвитку і не в усіх системах.

Третьою є відмінність суб'єктів філософування. В Ки­таї та Індії в силу різних обставин особа не посідала того місця в суспільстві, як у Греції чи Римі. Тому в китайсь-/ кій та індійській філософії панують не особи (погляди окре­мих мислителів), а школи. В Європі ж школи є скоріше винятком, ніж правилом. Крім того, школа в європейсь­кій традиції — це не просто коментування поглядів учи­теля, а розвиток, зміна ідей.

Дослідники культури дещо умовно називають західну культуру, а отже і філософію, екстравертною — націле­ною на оволодіння зовнішнім світом. Звідси зв'язок: фі­лософія — наука — техніка. Остання і є практичним вті­ленням світоглядних ідей, спрямованих на оволодіння сві­том. Індійську і китайську культури (особливо індійську) вважають інтравертними — спрямованими на оволодін­ня внутрішнім світом. Звідси вчення про медитації, прак­тики морального самовдосконалення тощо.

Методологічні проблеми історії філософії

43

Ці особливості філософських традицій можна поясню­вати специфікою духу, психології народів Європи й Азії, але тоді постає запитання: чим зумовлена ця специфіка? Найприйнятнішим є соціально-економічне пояснення цих відмінностей. Цікаві думки про соціально-економічний лад східних деспотій належать К. Марксу і М. Веберу. Маркс назвав їх структуру азійським способом виробництва, який характеризують такі риси:

1.  Основна виробнича одиниця — землеробська общи­на, в якій панують натуральні економічні відносини. У «Капіталі» зазначається: «Простота виробничого механіз­му цих самодостатніх общин, які постійно відтворюють себе в одній і тій самій формі, і, будучи зруйнованими, виникають знову на тому ж самому місці, під тією ж са­мою назвою, пояснює таємницю незмінності азійських су­спільств, яка перебуває в такому контрасті з постійним руйнуванням і новоутворенням азійських держав і швид­кою зміною їх династій. Структура основних економічних елементів цього суспільства не заторкується бурями, що відбуваються в захмарній сфері політики».

2. Держава на Сході є верховним володарем землі. Еко­номічною основою, на якій держава поєднала розрізнені общини в єдиний соціальний організм, були іригаційні роботи. Азійські деспотії утворились в долинах рік зі зро­шуваним землеробством. Слабкий розвиток (порівняно з Грецією) товарно-грошових відносин, натуральна форма сплати податків, примусовість громадських робіт (будів­ництво доріг, іригаційних і воєнно-захисних споруд) -усе це сформувало особливості азійського способу вироб­ництва.

М. Вебер зазначав, що міста на Сході, на відміну від міст Заходу, були швидше адміністративно-бюрократич­ними, ніж торгово-економічними центрами. Він наголо­шував на особливій ролі бюрократії в цих державах. (До речі, на думку деяких дослідників, риси азійської деспо­тії — слабкий розвиток товарногрошових відносин, до­мінування держави над суспільством, бюрократизація су­спільства — були притаманні царській Росії, а пізніше — Радянському Союзу).

Ці особливості соціально-економічного ладу спричи­нили консерватизм суспільного розвитку Індії та Китаю, де одні й ті ж соціальні структури існували протягом тисячоліть. Консерватизмом азійських суспільств можна пояснити й те, що в розвитку філософії в цих країнах малопомітні будь-які зміни. Філософські системи незмін-

44

Історичні типи філософії

но існують протягом століть, розвиток відбувається, в ос­новному, у формі коментарів до творів учителя — заснов­ника школи. Низький рівень товарно-грошових відносин, домінування родинно-корпоративних зв'язків, деспотич­ний тип держави зумовили й слабкий розвиток особистос­ті та її ролі в суспільному житті й культурі країн Сходу. Азійський спосіб виробництва перешкоджав і розвитку природознавства. Відомі значні досягнення китайської ме­дицини, технічні винаходи, але теоретичної науки, подіб­ної до тієї, основи якої заклала Греція і яка виникла в Європі в Новий час, Китай та Індія не знали.

Однак ця відмінність ще не свідчить про відсутність єдності, тотожності. Дослідників вражає не так відмін­ність, що цілком природно, як духовна єдність, спорідне­ність мотивів, настанов на світ, способів самоусвідомлен­ня людини, що виявилися у східній та західній філософі­ях, а також в близьких їм за духом релігійних течіях. Це вражає тим більше, що давньогрецька, індійська та ки­тайська культури практично не контактували, що філосо­фія не є технічним знаряддям, яке легко передається від народу до народу. Німецький філософ Карл Ясперс (1888— 1969), який спеціально досліджував цю єдність, назвав період появи філософських традицій між 800 і 200 рока­ми до н. е. «вісьовим часом історії», тобто часом, який по­вернув хід історії людства. На його думку, саме в цей час у різних кутках Землі в розвинутих цивілізаціях «люди­на усвідомила буття в цілому, саму себе і свої межі, їй відкривається страх перед світом і власна немічність. Стоя­чи над прірвою, вона ставить радикальні питання, вима­гає звільнення і спасіння. Усвідомлюючи свої межі, вона ставить перед собою вищі цілі...»1

Єдність різних філософських традицій, яка дає підста­ви вважати їх саме філософіями, виявляється в тому, що всі вони тяжіють до раціонального (заснованого на розу­мі) пояснення світоглядних проблем. І структура порушу­ваних проблем (онтологічна, гносеологічна, етична, соці­альна), практично однакова.

Давньокитайський філософ Конфуцій (551—479 до н. е.) назвав мудреця двічі народженою людиною, порівняв пробудження до духовного життя з народженням. Ця ду­ховна відкритість, жадоба пізнання, самопізнання і є найхарактернішою рисою всіх філософських традицій, а

1 Ясперс К. Смысл и назначение истории. — М.: Политиздат, 1991. —С. 33.

Методологічні проблеми історії філософії

45

єдність пояснюється тим, що людина (давній грек, індус і китаєць), піднявшись до рівня особи, яка керується розу­мом, не могла задовольнитись традиційними відповідями на світоглядні проблеми і спробувала дати власні. Те, що в XX ст. ідеї індійської філософії завдяки старанням ні­мецьких філософів Артура Шопенгауера (1788—1860) і Фрідріха Ніцше органічно ввійшли в європейську тради­цію, є ще одним свідченням їхньої суттєвої єдності.

Запитання. Завдання

1.  Доведіть, що історія філософії є не співіснування філософських систем, а процес розвитку філософії.

2.  Чим би ви аргументували, що історія філософії значною мірою визначається філософією історії?

3.  Чому недостатньо читати філософські твори, аби зрозуміти їх ос­новні ідеї?

4.  У чому полягає відмінність між західною і східною парадигмами філософії?

5.  Прокоментуйте «екстравертність» західної та «інтравертність» схід­ної філософії.

Теми рефератів       І

1.  Захід і Схід (порівняльний аналіз філософської традиції).

2.  Архетипи культури в контексті західної й східної філософської тра­диції.

3.  Західна і східна моделі філософії: сучасні паралелі.

4.  Історія філософії з позицій лінійної й цивілізаційної концепцій розвитку історії.

5.  Культурно-психологічні традиції Сходу і сучасні проблеми фор­мування світоглядної самосвідомості людини.

Література

Желнов М. В. Предмет философии в истории философии. — М., 1981. ЗотовА. Ф. Существует ли мировая философия?// Вопросы философии. — 1997. — № 4.

Чанышев А. Н. Начало философии. — М., 1982. Ясперс К. Смысл и назначение истории. — М., 1991.

46

Історичні типи філософії

 

 

17