Главная->Філософія->Содержание->2.Історичні типи філософії. 2.1. Методологічні проблеми історії філософії. Предмет історії філософії

Філософія (частина 1)

2.Історичні типи філософії. 2.1. Методологічні проблеми історії філософії. Предмет історії філософії

 

Серед філософських дисциплін історії філософії нале­жить особливе місце. Оскільки історичний підхід до пред­мета, дослідження його становлення і розвитку є одним із способів розкриття його суті, історія філософії допомагає осягнути суть самої філософії. Знаючи історію становлен­ня ідей, історичні зразки витлумачення певних філософсь­ких проблем, можна краще зрозуміти й оцінити конкрет­ну філософську концепцію. Зрозуміло, що і сучасна філо­софія не може правильно зорієнтуватися без певної суми знань з історії філософії.

Знання з історії філософії потрібні не тільки тим, хто вивчає філософію, а кожній культурній людині. Адже філо­софія є не тільки елементом культури, але й системою знан­ня, впливу якої зазнали всі складові духовної культури — релігія, мистецтво, наука, право тощо. Платон (427—347 до н. е.), Августин (Блаженний) Аврелій (354—430), Декарт (1596—1650), Фрідріх Шцше (1844—1900) були філософа­ми, але вплив їх учень виходить далеко за межі філософії.

Знання з історії філософії важливі ще й тому, що вона вчить світоглядному плюралізму та ідеологічній толерант­ності, сприяє звільненню від догматизму і духовному роз­кріпаченню особи. Кожна з філософських систем самодо­статня, обґрунтована й оригінальна. Відмінності між ни­ми не завжди зводяться до опозиції «істина — хибність».

Методологічні проблеми історії філософії

37

Адже не завжди є підстави твердити, що ця філософія більш істинна, ніж інша. Філософські системи виступають як різні рівноцінні інтелектуальні світи.

Історія філософії вивчає філософію, її існування в ре­альній історії. Об'єктом її вивчення є реальний історико-філософський процес. А те, що вивчає історія філософії в цьому реальному процесі (предмет дослідження), метод, яким вона його вивчає, по-різному трактується історика­ми філософії.

Існують концепції, які цілком заперечують історич­ний підхід до філософії. На думку їх прихильників, філо­софські системи мовби співіснують в історичному просто­рі, а історія філософії постає співбесідою філософів поза часом. Кожна філософська система є певною відповіддю окремого мислителя на вічні філософські проблеми.

Позитивним у такому підході є те, що він ставить під сумнів ідею більшої досконалості пізніших філософських систем. Бо й справді, було б спрощенням вважати, що філософські системи Гегеля чи Маркса досконаліші за си­стеми Платона чи Арістотеля (384—322 до н. е.). Цей під­хід відкриває простір для здорового скептицизму щодо розуміння історичного процесу як культурного прогресу. Можна однозначно констатувати наявність науково-технічного прогресу в історії, але щодо культури, до якої належить і філософія, такий висновок не є очевидним. Твори культури є неповторними витворами свого часу.

Однак філософія є не просто елементом культури, уко­ріненим у певну епоху, їй притаманна налаштованість на пізнання, науковість. Цей аспект і дає змогу розглядати історію філософії не як співіснування філософських сис­тем, а як історичний процес розвитку пізнання загальних закономірностей відношення людини і світу. Справді, ко­жна наступна за часом філософська система вибудовується на основі попередньої, заперечує або розвиває її. Завдяки цьому історія філософії є неповторним історичним проце­сом розвитку філософії. Однак такий підхід ще не вирішує всіх проблем. Історію філософії можна розглядати як істо­рію життя і творчості окремих філософів і як історичний розвиток певних філософських ідей, проблем. За першого підходу на передньому плані фігурує особа філософа, яка, можливо, сприяє кращому розумінню його ідей, за друго­го — ідеї розгортаються на тлі соціальної історії, яка може допомогти зрозуміти їх суть. Як правило, історики філосо­фії обирають середній шлях, поєднуючи вивчення розвит­ку ідей з аналізом вчень окремих філософів.

38

Історичні типи філософії

Філософський процес відбувається в реальних умо­вах суспільного життя. Філософія порушує проблеми, що хвилюють суспільство, зумовлені суспільним життям, а отже — соціально детерміновані. Однак філософське знання, як і наукове, має і внутрішню логіку розвитку, оскільки один мислитель розвиває ідеї іншого за зако­нами логіки.

Залежно від розуміння того, наскільки розвиток філо­софії детермінується суспільством, а наскільки внутріш­ньою логікою розвитку ідей, окреслилися два крайні концептуальні підходи. Перший, представником якого був Гегель, розглядав історію філософії як логічне розгортан­ня ідеї. На його думку, одна стадія розвитку ідеї породжує іншу подібно до того, як зерно породжує паросток, паро­сток — стебло, стебло — колосок. Така концепція отри­мала назву філіації ідей (лат. {Шив — син, зв'язок, наступ­ність). За цією концепцією, філософські ідеї розвиваються завдяки своїй внутрішній логіці незалежно від зовнішніх чинників. А історія є зовнішнім середовищем, у якому роз­гортаються ідеї. Ця концепція є ідеалістичною, розглядає ідеї як щось абсолютне і самосуще.

Інший підхід пояснює розвиток і зміст філософських ідей через детермінацію їх соціальним середовищем. Він позбавляє ідеї будь-якої самостійності. Ця концепція на­зивається вульгарним соціологізмом. Він певною мірою при­таманний марксизму і деяким представникам соціології знання (К. Маннгейму та ін.). Прихильники цієї концеп­ції розглядають філософію як складову надбудови, зміст якої визначається базисом — суспільно-економічним жит­тям. Філософські ідеї, вважають вони, не є чимось неза­лежним від життя, вони позбавлені власної історії, від­творюють соціальні відносини. Так, теоретичні суперечки матеріалізму й ідеалізму в історії філософії інтерпрету­ються ними як вияв класової боротьби в суспільстві. Цей підхід у його крайніх виявах позбавляє філософські ідеї самостійності та самоцінності, зводить філософію до зна­ряддя боротьби класів або, в кращому разі, намагається розгледіти за філософськими ідеями соціальні відносини. Виважена концепція історії філософії заперечує як філіацію ідей, так і вульгарний соціологізм. Можна ви­знавати соціальну зумовленість ідей, не заперечуючи їх логічної сутності, тобто їх претензій на істину, незалеж­ну від класових інтересів, соціального буття загалом. Зре­штою, є багато способів соціальної детермінації ідей, які не обов'язково знецінюють їх самодостатність, не впли-

Методологічні проблеми історії філософії

39

вають на їх істинність. Соціальні умови, наприклад, мо­жуть визначати коло проблем, яке досліджує філософ, але вони не обов'язково зумовлюватимуть спосіб їх розв'я­зання. Філософ передусім займається змістом, логікою проблеми.

 

 

14