Главная->Філософія->Содержание->Філософські проблеми і дисципліни

Філософія (частина 1)

Філософські проблеми і дисципліни

 

Відомо, що серцевиною світогляду і, відповідно, філосо­фії як теоретичного світогляду є трактування відношення людини і світу. Воно є джерелом основних філософських проблем та філософських дисциплін. До найпоширеніших належать проблеми, що таке світ, буття, що насправді існує, а що не існує. Вченням про буття є онтологія.

Онтологія (грец. опіоз — єство / /о£оз — слово, вчення) вчення про першооснови буття, сфери буття і категорії.

Вона виділяє різні сфери буття — неживу і живу при­роду, соціальний світ, сферу ідеальних предметів тощо, зво­дячи у певні галузі та види все, що становить буття. Онто­логія також розглядає найзагальніші характеристики різ­них видів буття (просторово-часові, причинні та ін.). Вона охоплює вчення про категорії.

Щодо проблеми, що є основою світу, у філософії сфор­мувалися дві основні течії — матеріалізм, прихильники якого виводили все суще з матерії, природи, різних матері­альних утворень, та ідеалізм, який проголошував сутністю всього сущого ідею, дух, Бога.

Друга проблема, яка бере свій початок із центрального світоглядного відношення, — що таке людина? Це запи­тання належить до сфери філософської антропологи.

Філософська антропологія вчення про сутність людини, про співвідношення в людині природи та культури.

:

На відміну від антропології як медикобіологічної дисци­пліни, вона вивчає людину під особливим кутом зору — з позиції поєднання в ній біологічного і культурного начал.

Сутність філософії та її роль у суспільстві

21

Оскільки людина живе в суспільстві, що має свою куль­туру й історію, філософська антропологія є засадничою (фор­мує фундамент) для філософи історії, філософії культури, соціальної філософії.

Окремі філософські дисципліни вивчають і типи світо­глядних відношень — пізнавальний, оціночний, практичний.

Проблема пізнаванності світу, способу пізнання та істин­ності знання вивчається теорією пізнання, або гносеологією.

Гносеологія (грец. £по5/5 пізнання і Іо£оз слово, вчення) теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін, яка до­сліджує закономірності процесу пізнання.

Із гносеологією тісно пов'язана логіка, що вивчає зако­ни і форми правильного мислення.

Оціночне відношення людини до світу є предметом ви­вчення аксіології — філософської дисципліни, яка дослі­джує закономірності побудови сфери цінностей. Аксіологія є підґрунтям етики, естетики, філософії релігії, які мають справу з цінностями, але в конкретнішому аспекті, ніж аксі­ологія. Етика вивчає моральне ціннісне відношення, есте­тика — естетичне, а філософія релігії — релігійне. Аксіо-логічною дисципліною вважають і філософію права, яка ви­вчає такі цінності, як справедливість, легітимність тощо.

Практичне відношення людини до світу є предметом теорії практики, або праксеології, дисципліни, яка ще ос­таточно не сформувалась. У межах практичного відношен­ня виділяють філософію техніки — дисципліну, яка при­вертає дедалі більше уваги. Закономірності розвитку фі­лософських ідей, чинники, які зумовлюють його, з'ясовує історія філософії.

Вищезазначене не вичерпує всієї сукупності філософ­ських проблем і, відповідно, дисциплін. Філософія може вивчати будь-який феномен, якщо він посідає вагоме місце в культурі. Саме цим зумовлена поява філософії науки, філософії мови, філософії мистецтва, філософії спорту та ін., які зосереджуються на вивченні цих феноменів під найзагальнішим кутом зору: в чому їх суть, що породило їх, які функції вони виконують у культурі.

Така конфігурація філософських дисциплін не є універ­сальною та загальноприйнятою. Вона сформувалася в остан­ній період історичного розвитку філософії. До XVII ст. осно­вною філософською дисципліною вважалась метафізика — вчення про світ, Бога і душу. Термін «метафізика» давньо­грецькою означає буквально «після», або «над фізикою». Так послідовники Арістотеля назвали твір учителя, в якому роз-

22

Вступ до філософії

Сутність філософії та її роль у суспільстві

23

глядалися найзагальніші проблеми, які за критерієм загаль­ності вивищувалися над фізикою. Іммануїл Кант (1724—1804) та деякі інші філософи піддали сумніву правомірність мета­фізики. І за нею закріпилось значення спекулятивного, тобто суто інтелектуального, відірваного від дійсності знання. У філософії Гегеля, а згодом у марксизмі термін «метафізи­ка» тлумачився як антидіалектика. Нині у філософській літературі термін «метафізика» вживається у трьох значен­нях: 1) як найбільш загальна філософія, вихідна філософсь­ка дисципліна; існують намагання відродити метафізику в такому сенсі; 2) як відірване від дійсності філософське знання (яке піддається критиці); 3) як антидіалектика.

Філософські проблеми є найзагальнішими, їх важко ран-жувати (розташувати, співставити) за ступенем загально­сті. Скажімо, розгляд філософії можна починати з пробле­ми буття. Бо справді, буття стосується всього: матеріаль­них речей, людини, істини, цінностей. У зв'язку з цим онтологію можна вважати вихідною, універсальною дис­ципліною. Але з не меншим успіхом такою можна вважати філософську антропологію, проблему людини. Адже люди­ну цікавить тільки той світ, який стосується насамперед її. Зрештою, вона визначає, що таке буття і небуття. В певній ситуації ідеали, мрії для людини мають більше буття, біль­ше значать, ніж реальні речі. Це дає підстави починати визначення буття з людини. А відповідно, філософську ан­тропологію можна розглядати як вихідну та універсальну дисципліну. Існують філософські течії, які вихідними вва­жають аналіз пізнання (гносеологія), мову (філософія мо­ви) тощо. Однак нині домінуючою є тенденція, згідно з якою вихідною філософською дисципліною є онтологія.

Загалом в історії філософії в різні часи на першому плані фігурували різні філософські проблеми та дисцип­ліни. Серед головних були онтологія, гносеологія, етика, що зумовлювалось не так структурою побудови філософ­ського знання, як соціальними потребами, актуальністю певних філософських проблем.

 

 

10