Главная->Економіка підприємства->Содержание->3. Методичні вказівки до виконання індивідуально-консультативної роботи студента у вигляді анотації

Економіка підприємства. Методичка

3. Методичні вказівки до виконання індивідуально-консультативної роботи студента у вигляді анотації

 

3.1 Призначення і види анотацій

Анотування - інформаційний процес складання коротких відомостей про першоджерело, перше з ним знайомство, яке дозволяє судити про доцільність його більш детального вивчення надалі. Анотація (від лат. Annotatio - зауваження) гранично короткий виклад того, про що можна прочитати в даному першоджерелі. В анотації (як вторинний текст) перераховуються головні питання, проблеми, викладені в первинному тексті, а також може характеризуватися його структура.

На відміну від реферату, який дає можливість читачеві познайомитися з сутністю змісту, що викладається в першоджерелі, анотація не розкриває зміст документа, в ній не наводяться конкретні дані, характеристики, методики тощо, а вона дає лише загальні уявлення про його зміст. Анотація допомагає знайти необхідну інформацію з питання, що цікавить. Тому, анотація ближче до індикативного реферату.

При анотуванні відбувається аналітико-синтетична переробка первинних документів. Це творчий процес вимагає спільного розуміння, відтворення та узагальнення змісту першоджерела і оформлення відповідної анотації. Щоб справитися з цим завданням, студент повинен мати достатні знаннями з відповідної теми.

Існують наступні види анотацій:

–       довідкові (називаються також описовими або інформаційними), що дають найбільш узагальнену характеристику матеріалу;

–       рекомендаційні, що містять оцінку первинного документа та рекомендації щодо його використання;

–       загальні, розраховані на широке коло користувачів і характеризують первинний документ в цілому;

–       спеціалізовані, розраховані на вузьке коло фахівців і висвітлюють певні аспекти документа;

–       аналітичні, що описують тільки ті частини первинного документа, які присвячені певній проблемі.

В основному складають довідкові (описові) анотації за матеріалами науково-технічного та техніко-економічного характеру.

 

3.2 Структура, зміст та особливості анотацій

Анотація, як правило, складається з трьох частин:

–       вступної, в якій повідомляються всі необхідні вихідні дані першоджерела, тобто бібліографічний опис: переклад заголовка статті, документа; заголовок мовою оригіналу; прізвище та ініціали автора; назва видання (журналу), рік, том, номер або дата випуску, сторінки, мова публікації;

–       описової (текст анотації) в якій повідомляється два, три або більше основних положень першоджерела.

–       заключній, в якій наводяться окремі особливості викладу змісту першоджерела (коротко або докладно, приділяється особлива увага і т.д.)

Анотація не повинна повторювати заголовок першоджерела, а навпаки, розкрити його, конкретизувати. При складанні анотації слід уникати надмірності інформації, зокрема її повторення, зайвих фраз, вступних слів і пропозицій, складних придаткових пропозицій.

Анотацію найпростіше написати за допомогою складання плану вихідного документа. Для максимальної стислості викладу потрібно взяти основні положення плану і звести їх до мінімальної кількості пунктів шляхом об'єднання.

Обсяг анотації - 500 друкованих знаків. Довідкові (описові) анотації не повинні перевищувати 800-1000 друкованих знаків.

В анотації не використовуються ключові фрагменти оригіналу, а даються формулювання автора анотації. Лексика анотації відрізняється переважанням імен над дієсловами, абстрактних іменників над конкретними, відносної замкнутістю, однорідністю лексичного складу.

Логічність викладу матеріалу в тексті анотації викликає широке вживання пасивних конструкцій, безособових пропозицій з інфінітивом і предикативними прислівниками на «-о», з безособовими дієсловами або з особистими у значенні безособових.

Вибір лексичних засобів і синтаксичних конструкцій повинен сприяти досягненню високого ступеня лаконічності, узагальненості, точності і логічності подачі матеріалу в тексті анотації.

Оскільки анотація пишеться своїми словами, а високий ступінь компресії тексту вимагає від автора анотації високого ступеня абстракції і узагальнення матеріалу, то формулювання в тексті анотації не позбавлені суб'єктивної оцінки.

У даних методичних вказівках наведені формулювання, визначення, вимоги до змісту, побудови і оформлення текстів та інформативних рефератів і анотацій з Міждержавного стандарту ГОСТ 7.9-95 (ІС 0214-76).

 

3.3. Рекомендації щодо написання анотацій

I. а) Прочитайте заголовок тексту, визначте, чи дає він уявлення про зміст тексту.

б) Перегляньте, чи ділиться стаття на розділи (чи є підзаголовки).

в) Якщо «так», прочитайте підзаголовки, визначте, про що вони.

г) Зверніть увагу, чи є малюнки, схеми, таблиці.

д) Якщо «так», прочитайте підписи під ними.

е) Якщо є анотація до тексту, то прочитайте її.

ж) Якщо «ні», то прочитайте перший і останній абзаци тексту і за ключовими словами визначте про що текст.

 

II. Або, наприклад:

а) Перегляньте текст з метою отримання загального уявлення про текст в цілому.

б) Виділіть абзаци, що містять конкретну інформацію по темі статті, методом проведення роботи, результатом роботи, застосуванню в конкретній області.

в) Скоротіть несуттєву інформацію в цих абзацах по кожному пункту.

г) Напишіть узагальнену анотацію відповідно до плану його написання: тема, метод, результати, висновки, застосування.

 

III. Або при оформленні анотації:

а) Вкажіть назву статті, яка реферується українською мовою та мовою оригіналу.

б) Якщо є автор або автори, напишіть їх мовою оригіналу (пам'ятаєте, що якщо авторів більше двох, вказується тільки перший і потім пишеться «тощо»).

в) Потім напишіть назву джерела інформації мовою оригіналу, рік, номер, обов'язково сторінки.

г) Тільки потім пишеться текст анотації.

 

Рекомендуються наступні завдання та вправи для анотування:

–     Знайдіть у абзаці пропозицію, висловлювання, яке може служити заголовком;

–     Знайдіть і відзначте абзаци, що містять конкретну інформацію;

–     Визначте кількість фактів, що викладаються в тексті;

–     Узагальніть 2-5 пропозицій (або абзац) в одну;

–     Знайдіть у кожному абзаці головну, основну інформацію і додаткову, роз'яснювальну.

–     Викладіть основні положення тексту у вигляді плану;

–     Опустіть всі вступні пропозиції в абзаці, вступні слова в реченні;

–     Опустіть приклади, окрім фактів (або даних), в яких міститься значима інформація;

–     Опустіть ті факти, які логічно випливають з вищесказаного;

–     Опустіть всі повтори;

–     Використовуйте лексичне, граматичне перефразування;

–     Виділіть ключові слова і фрагменти в кожному зазначеному за ступенем інформативності абзаці;

–     перегрупуйте ключові фрагменти;

–     узагальніть матеріал;

–     складіть логічний план тексту.

 

 

 

 

 

5