Главная->Фінанси->Содержание->6.8. Методи калькулювання собівартості готової продукції

Бухгалтерський фінансовий облік (частина 2)

6.8. Методи калькулювання собівартості готової продукції

 

Нормативний метод обліку і калькулювання собівартості продукції характеризу-ється тим, що на підприємстві по кожному виробу на основі діючих норм і коштори-сів витрат складається попередня калькуляція нормативної собівартості виробу. Дані про виявлені відхилення дозволяють керівникам всіх рівнів виробничого процесу управляти собівартістю продукції і разом з тим бухгалтерії калькулювати фактичну собівартість виробу шляхом надбавки до нормативної собівартості виробу (відніман-ня з неї) відповідної частки відхилень від норм по кожній статті.

Друга група методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції ха-рактеризується тим, що фактичні витрати протягом місяця накопичують, а в кінці місяця розподіляють між об’єктами обліку і калькуляції. Відхилення від планової со-бівартості виявляють після завершення калькуляції одиниці кожного виробу. Серед цих методів назвемо такі.

Попроцесний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції харак-теризується тим, що на підприємстві випускають продукцію обмеженої номенкла-тури, відсутнє незавершене виробництво. У зв’язку з цим об’єктами обліку витрат є окремі процеси у виготовленні (випуску) продукції, у виконанні роботи (послуги) як складові частини всього процесу виробництва. Різновидом цього методу є попере-дільний метод калькулювання собівартості продукції.

Попередільний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції характерний для масових виробництв, у яких початкова сировина і матеріали по-слідовно перетворюються на готову продукцію. Виробничі процеси або їхні групи утворюють переділи, кожний з яких завершується випуском проміжного продукту-напівфабрикату, який до того ж може бути в такому вигляді реалізований на сторону. Ці переділи і є об’єктами обліку витрат. Сутність методу полягає в тому, що прямі і непрямі витрати враховують за статтями калькуляції на весь випуск продукції. У зв’язку з цим середню собівартість одиниці продукції (роботи, послуги) визначають розподілом суми всіх проведених за місяць витрат (в цілому за підсумком і за кож-ною статею) на кількість готової продукції за цей же період. Об’єкти обліку витрат часто збігаються з об’єктами калькуляції. Для посилення контролю за витратами і місцями виникнення витрат на багатьох підприємствах виробничий процес у ряді ви-падків поділяють на стадії. У зв’язку з цим вносяться зміни і в номенклатуру статті, за якою враховуються виробничі витрати; оскільки всі витрати, як правило, прямі, є можливість відображати їх за економічними елементами.

Перераховані характеристики виробництва зумовлюють і особливості попро-цесного методу обліку і калькулювання собівартості продукції. Тому в обліковій

Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика

літературі цьому методу часто привласнюють різні назви: простий, однопереділь-ний, попроцесний і т.д.

Переділ — це сукупність технологічних операцій, яка завершується виробленням проміжного продукту (напівфабрикату) або ж отриманням закінченого готового про-дукту. Об’єктом обліку витрат у таких виробництвах є кожний самостійний переділ. Перелік переділів визначають на основі технологічного процесу і виходячи з можли-вості планування, обліку і калькуляції собівартості продукції переділу і оцінювання незавершеного виробництва.

Оскільки в таких виробництвах процес випуску готової продукції складається в основному з декількох послідовних технологічно закінчених переділів, то в них, як правило, обчислюють собівартість продукції кожного переділу, тобто не тільки готового продукту, а й напівфабрикатів, оскільки вони можуть бути частково (деко-ли в значних розмірах) реалізованими на сторону як готова продукція. Крім того, в багатьох випадках необхідно складати калькуляції собівартості окремих видів або груп продукції, особливо якщо вони отримані з одного або однорідної початкової сировини. Значить, об’єктом калькуляції є вид або група продукції кожного пере-ділу.

За певних галузевих відмінностей застосування попередільного методу обліку має ряд загальних особливостей: виробництва, в яких облік організовується за попе-редільним методом, вельми матеріаломісткі. Тому облік матеріальних витрат органі-зовують так, щоб забезпечити контроль за використовуванням матеріалів у виробни-цтві. Найчастіше застосовуються баланси початкової сировини, розрахунок виходу продукту або напівфабрикатів, браку і відходів; напівфабрикати, отримані в одному переділі, є вихідним матеріалом у наступному переділі. У зв’язку з цим виникає необ-хідність оцінити їх і передати у вартісному виразі на наступний переділ, тобто засто-сувати напівфабрикатний варіант зведеного обліку витрат на виробництво. Як уже було сказано, оцінка напівфабрикатів власного виробництва необхідна ще й тому, що вони можуть бути реалізовані як готова продукція іншим підприємствам (наприклад, у чорній металургії — чавун і сталь). Напівфабрикати власного виготовлення пере-дають з переділу в переділ за фактичною собівартістю. В багатьох галузях промисло-вості прийнята оцінка в розрахункових (оптових) цінах підприємства; облік витрат організовують за технологічними переділами. Це дає змогу визначати собівартість напівфабрикатів і організувати облік на місцях виникнення витрат і центрах відпо-відальності за витрати; проведені витрати групують і враховують за агрегатами, якщо в переділі використовують декілька агрегатів, що працюють паралельно. Порядок обліку за агрегатами визначається галузевими інструкціями; в них передбачається в ряді виробництв враховувати витрати в розрізі агрегатів за видами або групами одно-рідної продукції; витрати на залишки незавершеного виробництва на кінець місяця розподіляють на підставі інвентаризації за плановою собівартістю відповідного пере-ділу; собівартість одиниці кожного виду готової продукції калькулюють, як правило, комбінованим або одним з пропорційних способів.

Позамовний метод обліку витрат і калькуляції собівартості продукції характер-ний тим, що об’єктом обліку витрат є виробниче замовлення. Замовленням може бути окремий виріб, партія виробів, частина виробів (вузол або деталь), робота. Усі прямі витрати обліковуються в розрізі встановлених статей калькуляції за окремими виробничими замовленнями. Решта витрат обліковується за місцями їх виникнення

Розділ 6. Облік виробництва та реалізації готової продукції

і включаються до собівартості окремих замовлень згідно з установленою базою роз-поділу. Собівартість кожного замовлення визначається після завершення робіт щодо цього замовлення.

Усі прямі основні витрати враховують у розрізі встановленої статті калькуляцій-ного листа за окремими виробничими замовленнями, що створюються на наперед ви-значену певну кількість виробів (продукції) даного виду. Решту витрат враховують за місцями виникнення витрат, за їхнім призначенням, за статтями і включають до собівартості окремих замовлень відповідно до встановленої бази розподілу. Отже, об’єктом обліку витрат і об’єктом калькуляції за цього методу є окреме виробниче замовлення, фактична собівартість якого визначається після його виготовлення. До виконання замовлення всі витрати, що належать до нього, вважаються незавершеним виробництвом.

Таким чином, неодмінною умовою застосування позамовного методу є систе-ма відкриття виробничих замовлень. На основі затвердженого плану виробництва планово-виробнича служба підприємства заповнює бланк замовлення («відкриває замовлення»), що є, по суті, розпорядженням на виконання виробничого замовлення.

Замовлення повинно містити таку інформацію:

—        тип;

—        номер;

—        характеристику;

—        виконавець;

—        термін виконання;

—        місяць, у якому обліковуються (розподіляються) витрати за замовленням.

Після закінчення виготовлення виробу або виконання роботи замовлення закри-вають. Після повідомлення про те, що замовлення закрито, матеріали і нарахування заробітної плати по ньому не повинні відпускатися. У цих випадках визначають не середню, а індивідуальну собівартість одиниці продукції (замовлення або роботи). У дрібносерійному виробництві після закриття замовлення фактичну собівартість оди-ниці продукції обчислюють, розподіливши суму витрат на кількість виготовленої за цим замовленням продукції.

На підприємствах повинен бути організований належний контроль за витратами і складанням первинних документів відповідно до норм витрат матеріалів і заробіт-ної платні. Цей контроль покликаний запобігати виконанню робіт, що не передбачені технологічним процесом, а також забезпечити правильність віднесення витрат на від-повідні замовлення.

Сферою застосування позамовного методу є також дрібносерійні виробництва при випуску наперед визначеної кількості виробів. Сфера застосування позамовного методу в основному повинна бути обмежена індивідуальним виробництвом. Проте відносна простота обліку і калькуляції за цього методу сприяла його розповсюджен-ню в дрібносерійному, серійному і навіть багатосерійному виробництвах. Це виража-ється в тому, що навіть в разі виготовлення продукції великими серіями облік витрат і калькуляція ґрунтуються на застосуванні постійних, найчастіше — річних замовлень. Витрати на виготовлення окремих видів продукції протягом усього року збирають на окремих замовленнях, а собівартість випущених за місяць виробів визначають шля-хом розподілу суми витрат за вирахуванням вартості залишків незавершеного вироб-ництва на кількість випущених одиниць продукції. Тим часом у багатосерійному і

Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика

особливо в масовому виробництвах найдоцільніше застосовувати повирібний, в осно-вному нормативний, метод обліку.

В економічній літературі термін «замовлення» часто використовується не за його прямим значенням. Для заповнення первинних документів на підприємствах, зазви-чай, розробляється номенклатура облікових шифрів, які забезпечують правильність віднесення витрат за об’єктами обліку, статтями непрямих витрат тощо. Ці шифри необхідні при використанні засобів автоматизації обліково-обчислювальних робіт. Проте не лише на практиці, а й у літературі ці шифри називаються «замовленнями». А отже, плановий відділ заводу, наприклад, повинен відкривати замовлення на робо-ти щодо виправлення браку, на виготовлення основної продукції тощо.

 

 

41