Главная->Фінанси->Содержание->6.7. Калькуляція собівартості готової продукції

Бухгалтерський фінансовий облік (частина 2)

6.7. Калькуляція собівартості готової продукції

 

Під калькуляцією собівартості розуміється обчислення собівартості готової про-дукції, виконаних робіт і наданих послуг. У системі управління собівартістю на під-приємствах застосовується декілька видів калькуляції собівартості продукції.

Планова собівартість є прогнозним значенням граничної величини витрат на ви-робництво відповідних видів продукції, виконання робіт або надання послуг на звіт-ний період (рік або квартал).

Фактична (звітна) собівартість визначається на основі даних бухгалтерського обліку після закінчення звітного періоду і являє собою достовірну інформацію про фактичні витрати на виробництво продукції, робіт, послуг. Вона є основою для еко-номічного аналізу, прогнозування, планування і ухвалення рішення на короткостро-

Розділ 6. Облік виробництва та реалізації готової продукції

кову і довгострокову перспективу з виготовлення, вдосконалення або заміни певного виду продукції:

Фактична       Виробнича

виробнича     Незавершене  собівартість    Незавершене

собівартість    виробництво виготовленої виробництво

=+       –

виготовленої на початок     за звітний       на кінець

за звітний       звітного          місяць звітного

місяць місяця продукції        місяця

продукції

Під калькуляцією собівартості нерідко розуміють тільки обчислення фактичної собівартості одиниці проведеної продукції.

Визначення собівартості одиниці продукції є завершальною стадією процесу калькуляції, якій передують інші стадії. У зв’язку з цим розрізняють об’єкти кальку-ляції собівартості продукції і калькуляційні одиниці.

Об’єктом калькуляції собівартості називають продукт виробництва даного під-приємства, його підрозділів, переходів і переділів, тобто продукцію різного ступеня готовності. Отже, об’єктами калькуляції є окремі види продукції, робіт, послуг, про-дукція (роботи, послуги) підрозділів основного і допоміжних виробництв, техноло-гічний перехід, вся товарна продукція підприємства (організації). Об’єкти калькуля-ції собівартості продукції тісно пов’язані з об’єктами обліку виробничих витрат і в більшості випадків збігаються.

Калькуляційна одиниця є вимірником об’єкта калькуляції і в частині готової про-дукції звичайно збігається з одиницею вимірювання, прийнятою в стандартах або технічних умовах на відповідний вид продукції і в плані виробництва продукції в натуральному виразі. При калькуляції проміжних продуктів, продукції підрозділів і технологічних переходів застосовується ряд умовних калькуляційних одиниць.

Відмінності в характері продукції, що виробляється, технологічних процесів, ор-ганізації виробництва призводять до різноманіття калькуляційних одиниць, вжива-них на практиці. За схожими ознаками вся їхня сукупність може бути зведена в сім груп, а саме:

1)         натуральні одиниці відповідають одиницям вимірювання, в яких дана продук-ція планується, враховується і реалізується споживачам (штуки, тонни, кіло-грами, кіловат-години, погонні метри, кубічні метри, квадратні метри, літри тощо);

2)         укрупнені натуральні одиниці застосовуються для проміжної калькуляції су-купності однорідної продукції (100 пар взуття певного артикула, тонна чавуну певного виду тощо). В подальшому для калькуляції конкретних видів продук-ції застосовуються натуральні одиниці;

3)         умовно-натуральні одиниці використовуються для калькуляції продукції, вміст корисної речовини в натуральній одиниці якої може коливатися (спирт 100%-ної міцності, мінеральні добрива за змістом корисної речовини);

4)         вартісні одиниці — витрати на 1 грн товарної продукції в цінах випуску або реалізації;

5)         трудові одиниці використовуються для калькуляції продукції підрозділів ор-ганізації (1 нормо-година, 1 нормо-зміна);

Бухгалтерський фінансовий облік: теорія та практика

6)         виконані роботи і послуги як калькуляційна одиниця застосовуються, як правило, у виробництвах, зайнятих будівництвом, ремонтом, наданням тран-спортних послуг тощо (тонно-кілометр перевезень, машино-зміна тощо);

7)         техніко-економічний показник як калькуляційна одиниця використовується для порівняння витрат на одиницю споживчої корисності однорідних виробів (числення витрат на виробництво трактора на одиницю потужності, витрат на виробництво преса на одиницю продуктивності).

Різноманіття калькуляційних одиниць потребує обґрунтованого підходу до їх-нього вибору для конкретних умов. Рекомендації по вибору калькуляційних оди-ниць, зазвичай, приводяться в галузевих інструкціях.

Під методами обліку витрат на виробництво і калькуляції собівартості розумі-ють сукупність прийомів організації документування і відображення виробничих витрат, що забезпечують визначення фактичної собівартості продукції і необхідну інформацію для контролю за процесом формування собівартості продукції.

Будь-які витрати, що понесені підприємством у звітному періоді, повинні або включатися у вартість активів, або списуватися (безпосередньо або через собівар-тість) на рахунок прибутків і збитків. Віднесення витрат за рахунок прибутку, що залишається у розпорядженні організації, або нерозподіленого прибутку минулих років не допускається. Тим самим забезпечується формування більш точних показ-ників вартості активів і величини кінцевого фінансового результату діяльності орга-нізації в звітному періоді.

Вимога до калькулювання фактичної собівартості продукції на підставі даних бухгалтерського обліку зумовлює тісний зв’язок калькуляції з урахуванням вироб-ничих витрат. У зв’язку з цим витікає і послідовність етапів: калькуляція собівартості слідує після завершення обліку виробничих витрат.

Можна виділити такі етапи обліку виробництва для складання калькуляції со-бівартості готової продукції.

1.         Визначення витрат за місцями їхнього виникнення (підрозділами і центрами витрат).

2.         Визначення фактичної собівартості продукції кожного виду продукції, робіт, послуг.

3.         Визначення фактичної собівартості одиниці виробу, роботи, послуг.

4.         Визначення фактичної собівартості товарної продукції підприємства.

Підприємства обирають облікову політику в частині побудови обліку витрат на ви-робництво самостійно. Традиційний варіант обліку передбачає підрозділ витрат на пря-мі і непрямі і підрахунок повної собівартості продукції, робіт, послуг. Прямі витрати, пов’язані безпосередньо з виробництвом продукції, виконанням робіт і наданням по-слуг, а також витрати допоміжних виробництв, непрямі витрати, пов’язані з управлін-ням і обслуговуванням основного виробництва, і втрати від браку відображаються на рахунку 23 «Виробництво». Прямі витрати списуються на рахунок 23 «Виробництво» з кредиту рахунків 20 «Виробничі запаси», 66 «Розрахунки за виплатами працівникам», 65 «Розрахунки за страхування», 63 «Розрахунки з постачальниками і підрядниками», 68 «Розрахунки за іншими операціями» та ін. Витрати допоміжних виробництв можуть відноситись на рахунок 23 «Виробництво» з кредиту рахунка 23 «Виробництво» за су-брахунком. Непрямі витрати переносяться на рахунок 23 «Виробництво» з рахунків 91 «Загальновиробничі витрати», втрати від браку — з рахунка 24 «Брак у виробництві».

Розділ 6. Облік виробництва та реалізації готової продукції

Суми фактичної виробничої собівартості продукції, робіт, послуг переносяться з кредиту рахунку 23 «Виробництво» в дебет рахунка 26 «Готова продукція», а не-розподілені загальновиробничі витрати в дебет рахунка 90 «Собівартість реалізації».

Слід звернути увагу на те, що сума накопичених за місяць загальновиробничих витрат не в повному об’ємі списується з рахунку 90 «Загальновиробничі витрати» в дебет рахунків 23 «Виробництво», а тільки в сумі змінних та розподілених постійних загальновиробничих витрат.

 

 

40